Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

 – Ти не ставишся до цього серйозно, Айзо, – присоромила її відьма. – Поки ти не опануєш ці перші кроки, про справжнє зцілення тобі і мріяти не доведеться. 

Тож Айза сиділа. Вона заплющувала очі до кольорових кіл перед очима, але це однаково не допомагало; підлога під нею здавалася занадто твердою, а світло – занадто яскравим. Час від часу вона привідкривала одне око і кидала погляд за вікно. Там вже остаточно стемнішало, і вона би вже мала бігти на патрулювання. 

Ось тільки Айза не могла взяти і самовільно покинути пані Серпик заради роботи якраз тоді, коли та нарешті погодилася її чомусь навчити. 

Коли Айза знову відволіклася від бездумного сидіння на підлозі і кинула швидкий погляд на вікно, пані Серпик тяжко зітхнула. 

 – Йди, – сказала вона. Коли Айза здивовано повернула до неї лице, відьма вже обтрушувала коліна і спідниці. Вона теж перестрілася із Айзою поглядом і злегка підняла брови. – Я бачу, що інше місце цікавить тебе більше. 

 – Ні! – почала Айза, навіть не рухаючись з місця. Найбільше вона боялася, що пані Серпик забере свої слова назад і відмовиться від її навчання. Тоді все було би марним, і один непослух Айзи – дурний і нічого не вартий, міг би обернутися великим розчаруванням. Черговим. Та пані Серпик, здавалося, все читала з її лиця. 

 – Я навчу тебе. Але пізніше – коли твій розум не буде витати у хмарах. Збери думки до купи і повертайся тоді, коли зможеш сидіти без руху принаймні хвилину. 

Айза повільно, незадоволено кивнула. Не було нічиєї провини, окрім як її власної, що вона не мала досить терпіння. Тож вона гречно попрощалася із пані Серпик і попрямувала до Горба, сподіваючись тільки, що Тесей на неї зачекає.