Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

Лице Айзи перемінилося і витягнулося у подиві. Що це мало означати?.. 

 – Про що ви говорите? – здавлено запитала вона, вимогливо піднімаючи підборіддя. Пані Серпик дивилася на неї зовсім невражено. 

 – Про духа, що ти тримаєш в кишені. Навіщо ти носишся із мертвими?

Айза швидко накрила кишеню штанів долонею. Монета, здається, жодного разу не ставала природно холодною з часу, коли у неї вселилася воїтелька, і залишалася теплою, а часом – навіть гарячою. 

 – В мене начебто не було вибору, – зізналася Айза, а потім дістала духа з кишені. – Але як вона заважає? Я можу відкласти її вбік або взагалі залишати вдома…

Насправді Айза не могла. Вона думала про це вже кілька разів, коли сиділа у своїй кімнаті, але кожного разу  чомусь все ще клала її до кишені і носила із собою повсюди. Та чи могла вона відмовитися від цієї дивної звички заради можливості врятувати брата? Якби відьма її навчила своїх чарів, Айза би розчавила монету голими руками прямо в неї на очах. 

 – Залиш, – махнула пані Серпик рукою. – Дух у монеті безпечний. Ось тільки… 

Вона помовчала, окидуючи Айзу уважним поглядом. Наче зважувала щось в голові. Потім махнула їй рукою, і вони знову пішли до маленької кімнатки у закуточку архіву. 

 – Мертва енергія – це зовсім не те, що варто використовувати. Ти можеш поклонятися Морені, та все ж намагайся триматися від неї подалі. 

Айза насупилася. 

 – Я кожного дня використовую мертву енергію, – повільно, наче пояснювала щось дитині, сказала Айза. – Я некромантка. 

Пані Серпик тільки зневажливо махнула рукою, наче  слова Айзи не мали жодного значення. 

 – Звісно ж ні, люба. Звісно ж ні. Ти використовуєш живу енергію для того, щоб повернути мертвих туди, де їм і належить бути. А у цьому артефакті заточені сили мертвої. Духа. І користуватися ними – це, вважай, відрізати собі шлях до відьомства. Твої артерії будуть забруднені смертельною енергією, і благословення Морени зависне над тобою. 

 – Це небезпечно? – зовсім трохи налякано запитала Айза. Пані Серпик всадовила її за стіл і навіть налила чаю, від якого негайно повалив пар, хоча раніше він точно був холодним. Зі свого місця Айза несподівано побачила гвинтові сходи у куточку кімнати, яких чомусь не помічала раніше. Вони вели кудись нагору – на другий поверх. Можливо, у невелику вежу, що височіла над усім архівом. 

Певно, там і жила пані Серпик. 

 – Для того, що ти хочеш отримати – так. Ти вже ніколи не зможеш зцілювати, якщо твоїми руками пройде сила мертвих. В іншому випадку це зовсім не було би проблемою, але ти ж хочеш допомогти братові?.. 

Айза повільно кивнула. Монета у кишені раптом здалася такою важкою, наче це був великий камінь. 

 – Я не буду її використовувати, – відразу ж і твердо пообіцяла Айза. 

Можливо, занадто твердо і поспішно. Що там говорила та воячка? Що велика загроза зависла над Райном, і їй знадобиться допомога? Вона похитала головою, струшуючи зайві думки. 

Раніше вона чудово могла впоратися із усіма проблемами самостійно, тож і зараз зовсім не бачила причин вдаватися до духовної допомоги – особливо тоді, коли це могло коштувати їй так дорого. 

Втім, пані Серпик не виглядала такою впевненою. 

 – Не давай обіцянок, що не зумієш виконати… Знаєш, я би не вчила тебе – все ж відьомство – це те знання, що потрібно передавати дуже обережно. Та я бачу у тобі дар – такий, який трапляється зовсім нечасто, – пані Серпик помовчала. Айза теж не знала, що сказати. Жодного дару, окрім некромантського, вона сама у себе не відчувала. – Тому я тебе навчу. 

Відьма пройшлася кімнатою, наче без особливої мети, але два невеликі вікна раптом самі собою наче потемнішали; Айза зрозуміла, що якби хтось спробував придивитися до них ззовні, то нічого би не зміг побачити. Втім, в кімнатні не стало пасмурно і тьмяно; світло линуло наче крізь стелю. 

 – Сідай, – раптом наказала пані Серпик, завмерши посередині кімнати. Айза, яка вже сиділа на стільці і кволо потягувала чай, в здивуванні підняла брови. – На підлогу. 

Сама пані Серпик без зайвих сумнівів підібгала свої пишні спідниці і опустилася на дерев’яні дошки. В неї це вийшло природно і елегантно, але Айза опустилася поряд, як мішок картоплі. Вона не розуміла, для чого вони обидві це роблять, і як сидіння на підлозі має навчити її витягати залишки духів із чужих голів. 

Зрештою, коли це робила з нею пані Серпик, їй знадобилося всього кілька митей, і вони обидві стояли. Та все ж Айза не стала сперечатися. 

 – Закрий очі, – наказала пані Серпик. – Тобі потрібно забути, де ти. 

Айза зробила, як наказано. Та навіть із закритими очима вона все ще відчувала усе навколо – так, як її вчили в університеті. Потоки енергії складалися в обриси предметів, а повіками вона відчувала світло у кімнаті. Не було жодного шансу, щоб вона забула, де знаходиться. 

 – А тепер… – продовжила пані Серпик якраз тієї миті, коли Айза потяглася, щоб почухати носа. – Тепер ти маєш відчути саме життя. 

  –...що? – запитала Айза, від здивування навіть відкриваючи очі. Пані Серпик дивилася прямо не неї – вочевидь, сама вона не намагалася забути де вона і побачити саме життя.