Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

Айзонько, люба моя! 

Чому ти так рідко пишеш нам? Тава і Лін не знаходять собі місця, а в мене взагалі серце розривається! В батька все гаразд; він поїхав на заробітки до міста, і вдома залишилися тільки ми із Кітом. 

Йому не стало гірше поки що – ліки допомагають. Батько ще привезе. Не витрачай всі гроші на гадалок – толку в тому все одно не буде. Маємо іноді просто змиритися і покластися на волю богів… Якщо вони вирішать допомогти Кітові, то так тому і бути. А як ні – мусимо то прийняти і не нарікати. 

Шлю тобі теж одягу теплого та пояс із овечої шерсті – щоб нічого собі не простудила на тих кладовищах. Пиши частіше.

Мама.

І розкажи мені ще в листі більше про того свого Тесея! 

Айза з глибоким видихом відклала листа в сторону. Мамині зітхання про те, що вона рідко пише, не згасали ні на мить, попри те, що вона добрячу частину своєї платні віддавала на гінців, що довозили її листи до Малих Жабок, бо залізниця навіть перед Жнивами все ще не працювала. 

Але тепер вона відчувала вже навіть не звичне розсіяне роздратування, а навіть скоріше злість. Як мама могла говорити так про Кіта? Наче її не обходило те, скільки цілителів Айза обійшла у поки що марних спробах знайти ліки? Чи вона думала, що Айза мала ось так все облишити і покластися на Тріаду? Чи на Морену? Чи навіть на духа хаосу?

Вона відкинула листа і встала з-за столу. Спершу думала написати відразу ж і відповідь, але вирішила відкласти цю затію. 

До заходу сонця ще залишалося трохи часу; вона могла піти відразу ж на кладовище, або ж… Айза кинула погляд на Зелене полум’я. Вона вже дочитала книгу – та виявилася в рази меншою, ніж можна було би очікувати – ось і привід знову навідатися до архіву. Можливо, щось в ній таки достатньо змінилося, аби пані Серпик нарешті навчила її тим дивним чарам. Тому відьомству. 

Вона все ще у це не до кінця вірила – як могли існувати відьми, коли про них не писали науковці, коли силу – будь-яку силу, можна було виміряти артефактами і талісманами. Але вона бачила все на власні очі і вирішила відкинути сумніви – як зробила тоді із Тесеєм. 

В архіві, звісно ж, горіло світло. Після того, як востаннє пані Серпик сховалася від неї, Айза переймалася, а чи не вирішила жінка просто не з’являтися більше їй на очі взагалі. Із тими силами, що були їй підвладні, Айза чомусь була впевнена, що для неї це не складе труднощів. 

Вона стиснула книгу побілілими пальцями і для чогось схрестила їх на іншій руці, хоч і не робила так із дитинства. Кожна відмова пані Серпик здавалася наче остаточною, і Айза зовсім не хотіла натрапити на неї знову. 

Перед заплющеними на мить очима з’явилося обличчя Кіта – таке, як вона пам’ятала ще з дитинства і того часу, коли їхала в університет. Зараз він вже був підлітком, але в її голові залишався ще хлопчиком – з затуманеними постійними видіннями очима і темними колами під ними. 

Кіт погано спав – майже завжди; спогади духа тіснилися в його голові, і у погані дні він не міг навіть відрізнити їх від власних. А Айза була за кілька кроків від того, щоб нарешті подарувати йому нормальне життя. Таке, яке вона мала сама, бо їй пощастило зовсім трохи більше. 

Попри те, що у вікнах архіву горіло світло, Айза зіштовхнулася із тишею, щойно штовхнула двері. Вона не встигла їх зачинити – з цим впорався вітер, і це додало всій ситуації якоїсь моторошної драматичності. Не встигла Айза ступити хоча би кілька кроків вглиб зали, як до завивань вітру додалися звуки перших крапель дощу, що падали у калюжі. Останні кілька днів погода у Райні трималася надзвичайно паскудна – і Айза не могла не думати, а чи не пов’язано це все якось із тим, що говорив їй дух?.. 

Пані Серпик тим часом не поспішала показуватися їй на очі, тож Айза побрела вперед – до тієї потаємної кімнатки, де вона була минулого разу. 

 – Архів зачинено на переоблік. 

Айза різко озирнулася. Пані Серпик стояла прямо за нею, склавши руки на грудях. Ось тільки її одяг вже не був таким яскравим, як раніше – здавалося, вона за потреби могла злитися із стінами. 

 – Пані Серпик! – Айза простягла перед собою книгу обома руками, наче це був щит. Вона не знала, що сказати. Але відьма, здавалося, і не надто хотіла, щоб Айза говорила. 

 – А ти вперта. Казала ж тобі, щоб приходила, тільки коли будеш готова. Думаєш, вже час? 

 –...так. Так, думаю, я вже готова, – цього разу Айза нарешті відчувала, що говорить правду. Вона не могла точно зрозуміти, коли сталася зміна чи зрушення, але відчувала це нутром – вона могла бути однаковою людиною кілька останніх років, та місяці у Райні справді її змінили. Тесей її змінив – нехай і непомітно. 

 – Гм, – пані Серпик підійшла ближче до неї і двома пальцями витягнула книгу у Айзи з пальців. Вона подивилася на неї, примружившись і схиливши голову вбік, і Айза знову відчула себе так, наче проходить якийсь екзамен – ось тільки цього разу в ньому не було ані питань, ані відповідей. – Дивовижно. 

Айза не змогла стримати усмішки. Але як тільки вона розтяглася на обличчі, майже відразу ж і зникла – бо на лиці пані Серпик чомусь не було радості. 

 – Дивовижно, – знову повторила вона. – Щойно ти подолала одну перепону, як відразу ж сама для себе створила другу.