Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Вибач, перестарався, давай поправлю, - Діен підійшов зі спини, тягнеться руками до лямок. Відскакую від нього за секунду.
- Я й сама можу.
Не вистачало ще, щоб він до мене торкався. Знаю я їхню домовленість. Може він мене спробує спокусити? Блін, але навіщо? Я ж не найпримітніша дівчина. Міг би знайти собі пару під стать.
Точно, Енді щось говорив про блискавку. Якщо її немає у Діена, значить, я можу бути вільна, бо призначена лише молодшому братові.
- Коли ми це вже перевіримо? З'явилася в тебе блискавка чи ні?
- Ні, але ще минуло мало часу. Ми маємо хоча б добу провести разом.
- Значить, уже незабаром.
Ще трохи і я повернуся до Енді, а це чудовисько нехай залишається тут, у своєму тропічному раю. А поки що я можу провести час з користю. Зриваюся з місця та біжу у бік води. Встигла помітити, як Діен смикнувся. Злякався, що втечу? Бовдур.
Я пірнаю в прозору воду, вона обволікає моє тіло, пестить у важкодоступних місцях. Яке ж це блаженство! Хочу бути русалкою. Хоча ні, вони холодні тварюки. Мені б на якийсь час обзавестися хвостом і зябрами, щоб вивчити підводний світ, а потім повернутися до свого пташиного життя.
Поруч щось плюхнулося, бризки накрили мене з головою. Диявол вирішив теж скупатися. Тільки змити всі свої гріхи в океані не вийде, не свята тут вода.
Що це? Має плавники? Серйозно? Водоплавний диявол! Не підозрювала, що таке можливе. А як він тоді літав над лісом? Щось не стикується у моїй голові.
- Пропливемо до тих рифів?
- Щоб ти мене там утопив?
Не скажу йому, що насправді плавати я не вмію. Так, хлюпаюся у воді, поки вона мене не накрила. Пірнати люблю, борсатися, як курочка в піску. Не було змоги навчитися. Я ж не мешкала на березі океану.
- Ти плавати не вмієш?
Ось і почав з'ясовувати, які здібності в мене. Але я не збираюся поширюватись.
- Ні, волію літати, - прокололася одразу ж.
- Те, що ти – птах, я й так зрозумів.
Виходжу з води, даючи зрозуміти, що у розмові не зацікавлена. Боковим зором бачу, що він іде за мною. Ну хоч хвоста в нього немає, вже тішить. Моторошний тип, переконуюсь ще раз.
Полежу на піску, розслаблюся. Пір’їнки почищу потім. Все-таки добре тут, але краще відпочивати на острові разом з Енді.
Діен сідає поруч мовчки. Ішов би собі у справах, навіщо мене вартує. Може, не знає, що я не зможу втекти, навіть якщо захочу? Переміститися з острова не вийде, хіба що прямо в океан, десь до акул. Краще вже тут зачекати. Не так я багато пожила, щоби добровільно загинути.
- Ти зовсім не така, як я очікував, Есті.
- Я – Есма, а не Есті.
У голові майнув здогад, чому саме так він мене назвав. Прикро бути другою. Я завжди в порівнянні.
- Можна подумати Енді жодного разу не помилявся. Напевно, кілька разів назвав тебе Есті.
- Ні. Йому вистачить розуму, щоб побачити різницю.
Посміхнувся. Зараз я не відчуваю холоду від нього, як раніше. І темряви, що огортає, більше немає.
- Так, нічого спільного у зовнішності, у характері, - ніби розмірковую вслух. - Ти більше підходиш мені, ніж Енді. Маленьке бісеня.
Дивлюся на нього зі злістю.
- Я взагалі не налаштована з тобою спілкуватися. Іди поплавай із акулами, дай мені відпочити.
Лягаю на пісок, руки під голову, заплющую очі. Сподіваюся, що він піде, але, схоже, так само сидить, ще й поглядом мене пожирає.
- Ну що ти дивився? – відкрила одне око, дивлюся вгору. - На молоденьких потягнуло? Ти до мене не доторкнешся, навіть не мрій! – намагаюся говорить загрозливо.
- І як ти мене збираєшся зупинити? - Його рука тягнеться до мого стегна, уловлюю за секунду, хапаю за зап'ястя, відкидаю руку. Ні краплі магії, мені достатньо зараз люті.
- Ну от і поторкали один одного, - посміхається з глузуванням, у мене зуби скриплять.
- Болван самозакоханий, - шепочу собі під ніс, влаштовуючись на піску, але цього разу в тіні пальми.
- Ходімо, покатаємося, - киває мені на водяний скутер, який з'явився, коли він змахнув рукою. - Тобі сподобається зі мною, обіцяю.
Нізащо! Не сяду я з ним на цю штуку! Занадто близько, впритул. Я не буду з ним кататися! Надумав собі чогось! Ох, як же він мене дратує!
Я не встигла схаменутися, як моє тіло опинилося на скутері. Та ще й капелюх на голову прилетів, гумка вп'ялася під підборіддям.
Ти диви, який дбайливий!
Я сиджу попереду, за мною сильна скеля з м'язів - він у плоті. Нахабно притискається до моєї спини грудьми. Слова не встигли злетіти з вуст, скутер помчав уперед, розтинаючи поверхню води. Ми мчимо з більшою швидкістю, ніж я звикла літати. Волосся розтріпалося, на обличчі відчуваю гострі краплі. У грудях нестримно б'ється серце, ось-ось вистрибне, але це неймовірно бурлить кров. Ох, як же добре!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Магія у подарунок, Мiла Морес», після закриття браузера.