Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу, Марина Сніжна"

ВТІКАЧКА З СУТІНКОВОГО СВІТУ

КНИГА 1. НОВООБЕРНЕНА

АНОТАЦІЯ

Щоб врятуватися від переслідувань Чорного Лорда, я вирішила одружитися з нелюбом. Але він виявився настільки одержимий мною, що його це не зупинило.

У ніч напередодні весілля викрав мене і переніс в інший світ. Дав зрозуміти, що тепер моє місце тут, поряд із ним.

Але я обов’язково знайду спосіб втекти з чужого світу і повернутися додому…

ГЛАВА 1

– Тейко, ти чого там заклякла? – покликала моя непосидюча молодша сестричка. – Ходи косу розчісувати!

– Уже йду, – пробурмотіла я.

Сама ж продовжила вдивлятися в темряву за вікном, що лякала до тремтіння. Світло з нашого вікна та сусідніх будинків трохи розбавляло її, але до кінця впоратися не могло. А я ладна була заприсягнутися, що бачила темну тінь на нашому подвір’ї. Знайому та моторошну. Тінь, що вже кілька місяців практично переслідувала мене.

Іноді мені здавалося, що я божеволію. Інакше як пояснити те, що просиналася серед ночі від власного крику. І щоразу, прокидаючись, бачила темну постать з палаючими очима, що схилялася наді мною. Вона відразу зникала, варто було мені розплющити очі. Але я встигала помітити достатньо, щоб ночі стали для мене найгіршим катуванням, яке можна собі уявити.

А часом я бачила цю тінь за вікном чи на подвір’ї, коли ввечері виходила надвір. Щоправда, віднедавна останнє робити перестала. Подружки дивувалися, чому я не ходжу гуляти з ними. А я навіть не могла пояснити до пуття.

Мама теж хвилювалася. Її веселу та жваву доньку наче підмінили. Навіть знахарку покликала, щоб та можливий пристріт зняла. І тільки цій похмурій і мовчазній старій, яку в нашому поселенні всі боялися, я сказала правду. Вирішила, що та, хто бачить набагато більше, ніж звичайні люди, над моїми мареннями сміятися не стане.

Так і вийшло. Знахарка мою плутану розповідь уважно вислухала. А потім сказала те, що змусило мене жахнутися:

– Нечистий дух тебе переслідує, дівчино. Поберегтися треба. Вечорами та ночами з дому і носа не кажи. У хаті обереги скрізь розвішані й образ Світлого бога. Так що вони тебе захистять. А коли на подвір’я вийдеш, то там уже не врятує нічого. Хіба що ось це, – і вона простягла маленький мішечок з зашитими в ньому травами. На звичайному грубому полотні був вишитий обережний знак. – З собою носи. Краще на шнурок почепи і тримай біля серця. Це відлякує нечистих духів.

Я відразу зробила те, що сказала стара, і відчула себе трохи впевненіше. І все-таки не витримала. Почала допитуватись далі:

– Навіщо я взагалі здалася нечистому духові?

– Ти дівка молода, гарна. Їм таку занапастити – найкраще задоволення, – «втішила» знахарка. – Втім, є ще один спосіб, як назавжди відвести від тебе цю біду.

Я уся перетворилася на слух і вп’ялася поглядом в обличчя старої.

– Підкажи, рідненька! Що хочеш для тебе зроблю!

Помовчавши трохи для більшої урочистості, знахарка сказала:

– Заміж тобі треба. Якомога швидше! Нечистий дух як почує, що ти чоловіка пізнала, одразу відчепиться.

– Чоловіка? – повторила я збентежено.

А на серці стало тоскно. Пригадалося, що мені всього сімнадцять. Навіть не нагулялася ще. І хоч шанувальників у мене вистачало, до жодного з них серце не лежало. Та й взагалі потайки я мріяла про інше. Про кохання. Таке, як у казках буває – сильне та гаряче. Про коханого чоловіка, та неодмінно лорда. Хоча, якби хтось про це дізнався, на сміх би всім поселенням підняли. Бач, куди замахнулася! Лорда їй давай! Але в мріях навіть доньці звичайного селянина можна і про лордів помріяти.

Щоправда, я нікому про це не говорила. Навіть сестричці, хоча вона майстриня випитувати всі таємниці. Попри те, що на два роки мене молодша, вона дуже кмітлива! Їй би до школи ходити, грамоти вчитися. Але батько забороняв. Постійно казав: не жіноче це діло – книжки читати. Та й сам читати не вмів. Вважав, що селянину це непотрібно.

Ми з Верікою потайки до гончаря бігали. Він раніше у місті жив. Там і читати, і писати вивчився. Спочатку відмовлявся нас просвіщати. Але моя сестричка і мертвого вмовить. Так ми опанували грамоту і перечитали всі книжки, що були в поселенні.

Але я впевнена, що Веріка здатна на більше. Ех, шкода, що вона не народилася хлопчиком! Тоді б, може, батько дозволив їй поїхати у місто та найнятися до когось у помічники. Далеко могла піти моя сестричка з її розумом!

Щодо мене, то зірок з неба я не хапала. Розуміла, що рано чи пізно все одно доведеться вийти заміж. Тож вчилася хатнім справам. А вечорами з подружками пісні співала та танці водила. Потайки ж все одно мріяла про зовсім інше яскраве життя, яке навряд чи колись побачу.

А тепер і зовсім про безтурботне дівоцтво треба забути! Інакше клята тінь і справді занапастить. Я вже себе в дзеркалі ледве впізнавала. Схудла вся. Під очима темні кола. А погляд такий зацькований, наче щомиті очікую побачити смерть з косою. Хоча від правди це недалеко. Доконає мене тінь рано чи пізно! Якщо, звісно, ​​знахарку не послухаюсь.