Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Ти не можеш спілкуватися з Енді, поки ти зі мною.
- Чому це?
- Ми так домовились. Ніяк їхніх дзвінків, жодних повідомлень.
- Але я хоч би можу йому сказати, що жива-здорова, що ти мене ще не вбив?
- Він про це знає. Перевіряє мабуть свою блискавку кожні п'ять хвилин.
Губа сіпається вкотре, але я починаю звикати до цього твердого, владного голосу. Не те, щоб він мені подобався, просто вухо вже не ріже, хоча холодність від нього так і пре. Я відчуваю небезпеку від цього чоловіка, нею пропах увесь будинок. І всі слова його пройняті отрутою.
- Тобі нема про що турбуватися. Тут тебе ніхто не скривдить, - пильно дивиться в очі, підборіддя задерте високо, ніби сам король зі мною говорить.
- Ти читаєш мої думки? - Хочу перевірити про всяк випадок.
- Ні, я ловлю усі твої емоції. І ти стурбована, спантеличена, сердишся, обурюєшся, сумуєш за Енді, ненавидиш мене… Що я пропустив? Я відчуваю ще щось, але не можу описати це словами. Твої почуття мені здаються незвичайними.
Ну хоч у думки не лізе, вже легше. З емоціями навчуся справлятися. А з іншого боку, нехай знає, що я його ненавиджу, бо він забрав мене від Енді. А ми могли б зараз із ним відпочивати десь у Парижі.
- І що мені тут робити? – дивлюся на свого цербера.
- Все, що я захочу.
Приснула від сміху.
- Розслабся, дідусю, не на ту дівчинку напав! – це мало прокрутитися в моїй голові, але я не стрималася, озвучила.
- Це я дідок? – йому, схоже, не смішно.
- Ой, ну, давай вже не будемо цю тему розвивати. Я втомилася. То Еліму, то Калеану, то Енді пояснюю, що я не зустрічаюся зі старими. Що не зрозумілого? Мені двадцять три роки. А тобі скільки? Сотня, мабуть. Жах, боюся уявити тебе… ой, ні, не хочу навіть казати такого.
Я мала на увазі, що боюся уявити його голим. Ну, може, я з цим поспішаю. Тіло в нього напевно шикарне, як для дідуся.
- Цим ти мене не зачепила. Мені байдуже, що ти думаєш про мій вік.
- Я так зрозуміла, тобі взагалі на все начхати. То навіщо я тут?
Окинув мене ще раз, зміряв мою сукню, скривив губи в посмішці. Він схожий на диявола. Якщо той у світі існує, то у звичайному житті він саме такий. Сталевий погляд, непроникні очі, ідеальна постава, непохитна впевненість у собі. І холод. Моторошний холод із душі.
- Ходімо прогуляємось. Тільки не здумай тікати від мене.
- А куди мені тікати? Я навіть не знаю, де ми.
Тим часом Діен відчиняє двері, дозволяє мені пройти вперед. Так, вразив, ми відразу на пляжі під пальмами.
- На моєму острові.
От же бляха! Не потрібно проявляти емоції, треба стримуватися. Подумаєш, острів у нього. Бреше, як дихає. Хоче на мою реакцію подивитися. А я візьму і не свисну. Чи мало у мене знайомих зі своїми островами? У мене взагалі багато друзів ... Навіщо я це все плету? Він же не чує.
- Значить, у тебе було так багато хлопців? Ти назвала три імені, і, я розумію, це ще не все.
Порахував, молодець. І що він має на увазі? Потрібно подумати, перш ніж відповідати.
- Яка різниця, я вже свій вибір зробила, і рішення міняти не збираюся.
- Ти ще така молода. Тобі багато чого доведеться дізнатися у житті. І все залежатиме від супутника, якого ти вибереш. Чоловік тебе направить, підтримає чи ні, вкаже правильний шлях.
- Для диявола ти надто філософськи міркуєш, - злетіло з губ до обдумування, у цьому вся я. Сміється. Взагалі я не намагалася гуморити, і тим більше не напрошувалася на дружню бесіду.
- Ти мене ще не встигла пізнати, а вже порівняла з щирим злом. Занадто спішно крутиш колеса.
Ну, точно старий. Говорить якимись дивними фразами.
- Ох, як гарно! - Не стримала захоплення.
Я зняла босоніжки, закопалась пальцями в пісок, вдивляюсь у бірюзову гладь. Здається, це все-таки океан. Ніколи його не бачила. Дух захоплює від цієї безмежної краси. На горизонті ні хмаринки, ні кораблика. На сонці спекотно. Треба ж, а в нас ще весна. Тут хочеться роздягнутися повністю. Наразі зрозуміла, що вбрання обрала взагалі не за погодою. Саме час у купальнику засмагати.
- Хочеш скупатися? - Діен усміхається, я навіть можу повірити, що по-доброму. Несміливо розтягую у відповідь своє обличчя, бо дивлюся в очі Енді. Такі рідні. Насупилася, згадавши, що переді мною зовсім не той добрий хлопець, якого я люблю.
- У мене немає купальника.
Діен махнув рукою, і моєї сукні не стало. На мені все та ж моя спідня білизна, яку давно пора було змінити. Він посміхнувся.
- Могла б переодягнутися повністю. Або мій вибір білизни тобі теж невгодний? Там є темне.
- Поверни мені мій одяг, - переступаю з ноги на ногу, мені некомфортно стояти перед ним в одній білизні.
Диявол змахнув рукою ще раз, моя білизна змінилася на яскравий купальник. Тверді філіжанки стягнули груди. Вона демонстративно випнулась уперед, стало важче дихати від тугого бюстгальтера.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Магія у подарунок, Мiла Морес», після закриття браузера.