Читати книгу - "Вибрані романи"

між святою Тересою й Дон Кіхотом полягає в тому, що Кабальєро — такий собі дядько своєї безсмертної небоги — виставляв себе на посміх і був предметом глузувань та іграшкою отців і матерів, ледарів і королев: та хіба свята Тереса уникла глузувань? Хіба з неї не сміялися? Хіба сьогодні багато людей не вважають донкіхотським — тобто безглуздим — її вчення й авантюрними, у дусі мандрівного рицарства, її творчість і її життя?

Нехай читач не думає, прочитавши попередні рядки, що розповідь, з якою він ознайомиться, буде своєрідним коментарем до життя цієї іспанської святої. Ні, нічого подібного! Ми навіть не думали про Тересу Ісусову, коли взялися за цей твір і почали витворювати його сюжет; не думали й про Дон Кіхота. Ми згадали про них, вже коли закінчили цей роман, коли для нашого розуму, який його задумав, стало очевидним і несподіваним таке порівняння, коли відкрили коріння цієї художньої розповіді. Ми видобули її десь із дна своїх почуттів. І побачили лише згодом, коли пропустили крізь свідомість автора, її тересіанські та донкіхотські корені. Які, власне, нічим між собою не відрізняються.

Можливо, йдеться про рицарський роман? Це нехай читач вирішує... Можливо, комусь здасться, що він прочитав роман агіографічний, про житія святих. У будь-якому випадку, це роман, можете нам повірити.

Ми про це зовсім не думали, але один із наших друзів, здається, француз, звернув нашу увагу на те, що натхнення — пробачте за нескромність! — нашого рюману «Туман» має те саме коріння, що й «Життя — це сон» Кальдерона. Але в цьому випадку ми самі змогли відкрити, після того, як написали роман, який перед твоїми очима, читачу, його донкіхотське та тересіанське коріння. Та це аж ніяк не означає — тут не може бути ніякого сумніву! — що те, про що тут розповідається, не могло відбутися десь поза межами Іспанії.

Перед тим, як закінчити цю передмову, хочемо зробити ще одне спостереження, яке може комусь видатися лінгвістично-філологічною витонченістю, але насправді стосується лише психології. Та хіба психологія — це щось більше, ніж лінгвістика та філологія?

Спостереження стосується того, що так само, як ми маємо слова paternal (батьківський), paternidad (батьківство), утворені від pater (батько), maternal (материнський), maternidad (материнство) — від mater (мати) і немає суттєвої різниці між утвореннями і значеннями слів paternal і maternal або paternidad і maternidad, видається дивним, що поряд із fraternal і fraternidad, словами, утвореними з frater (брат), не маємо паралельних sororal і sororidad, утворених із soror (сестра). У латинській мові є тільки слово sororius, яке означає «сестринський», і дієслово sororiare — «рости разом і в однакових умовах».

Нам можуть сказати, що sororidad відповідатиме fraternidad, але ми так не вважаємо. Оскільки в латинській мові «дочка» утворюється з іншого кореня, ніж «син», то, певно, є суттєва різниця між двома видами спорідненості.

Sororidad була властивістю незрівнянної Антигени, цієї святої давньогрецького поганства, дочки Едіпа, яка пішла на смерть із любові до свого брата Полініка й щоби підтвердити свою віру в те, що вічні закони совісті, ті, які діють у вічному світі мертвих, у світі безсмертя, відрізняються від тих, що їх укладають земні деспоти й тирани, такі, яким був Креонт.

Коли у трагедії Софокла Креонт звинувачує свою небогу Антигону в порушенні закону й царського указу, в тому, що вона з належними почестями поховала свого брата, братовбивцю, то між цими двома відбувається такий словесний поєдинок:

Антигона: Чи ж сором — брата вшанувати рідного?

Креонт: А той, кого убив він, чи не брат тобі?

Антигона: Так, брат він — від одного батька й матері.

Креонт: Чому ж його так само не вшановуєш?

Антигона: Цього тобі померлий не підтвердить сам.

Креонт: То ти із ним рівняєш нечестивого?

Антигона: Але ж це рідний брат мій, а не раб якийсь.

Креонт: Цей захищав вітчизну, той ганьбив її.

Антигона: Обох закон Аїда робить рівними.

Креонт: Там честь лихим і добрим не однакова.

Антигона: Хтозна, чи так це під землею діється?[62]

Можливо, Антигоні дозволило відкрити цей вічний закон, коли вона постала перед очима жителів Фів та Креонта, свого дядька, як анархістка, те, що вона була, за жахливою постановою Долі, рідною сестрою свого батька, Едіпа? Разом із тим також виконуючи обов’язки sororidad.

Сестринський (sororio) вчинок Антигони, яка прикрила землею непохований труп свого брата й так визволила його від царського гніву свого дядька Креонта, здався йому вчинком анархістки. «Немає гіршого зла, ніж анархія!» — поголосив тиран (Антигона, вірш 672). Анархія? Цивілізація?

Антигона, анархістка, на думку свого дядька, тирана Креонта, який був зразком мужності, але не людяності; Антигона, сестра свого батька Едіпа, а тому тітка свого брата Полініка, можливо, репрезентує релігійну домашність, домашню релігію, релігію домашнього вогнища, протиставлену тиранічній і політичній цивілізації громадянського життя, можливо також, вона протиставляє логіку одомашнення цивілізації. Але чи можна прийти до цивілізації, не засвоївши спочатку закони домашнього життя? Чи існують громадянське життя й цивілізація там, де немає підґрунтя з усталеного домашнього життя?

Ми говоримо про patria (батьківщину) і fraternidad (братерство), але не буде лінгвістичною витонченістю припустити, що вони можуть процвітати лише тоді, коли існують matria (материнська земля) і sororidad (сестринство). І спалахуватимуть руйнівні війни та інші катаклізми, поки у вуликах правитимуть трутні, які кружляють довкола матки, щоби запліднити її, і пожирають мед, який вони не виробляють.

Війни? Першим актом війни було, як розповідає книга, яку називаємо Священною Історією, або Біблією, вбивство Авеля його братом Каїном. То була смерть братерська, між двома братами, так би мовити, перший акт братерства. Й у Книзі Буття сказано, що саме Каїн, братовбивця, першим побудував місто, яке назвав іменем свого сина — що його народила йому сестра — Енох (Книга Буття 4, 17). І в тому місті, в тому полісі, певно, почалося громадянське життя, політика й цивілізація. Усе це, як ми бачимо, було створене братовбивцею. І коли за багато століть по тому, наш Лукан, іспанець, назвав війни між Цезарем і Помпеєм plusquam civilia, більше, ніж громадянськими, — в першому вірші книги «Фарсалія», — то мав на увазі, що вони були братовбивчими. Війни більше, ніж громадянські, — це братовбивчі війни.

Арістотель називав людину zoon politicon, тобто твариною громадянською або міською, — не політичною, бо застосоване слово перекладається не так, — твариною, яка схильна жити в містах, у нерухомих будівлях, поставлених на підмурки, й саме такою є людина, а передусім — чоловік.