Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

Жоржі Амаду

Дона Флор та двоє її чоловіків

Зелії — у спокійну післяобідню відпочинкову пору в саду з котами, коли навколо панує погідна ніжність цього квітня; Жоау та Паломі під час перших читань та невинних мрій.

Моїй кумі Нормі Ґімараєнс Сампайо, що її почесна присутність як випадкового персонажа оздоблює ці бліді рядки.

Беатріз Коста, якою відверто захоплювався Гульвіса. Енеїде, яка мала винятковий привілей слухати виконання Національного Гімну на фаготі доктора Теодоро Мадурейри.

Джіованні Боніно, якій належить картина художника Жозе де Доме — портрет юної дони Флор у помаранчевих та жовтих тонах.

Чотирьом подругам, які зібралися тут завдяки авторові.

Діауласу Ріделю та Луїзу Монтейру.

~ ~ ~

Господь — дебелий

(одкровення Гульвіси після повернення).

Земля — блакитна

(підтвердив Гагарін після першого космічного польоту).

Для кожної речі своє місце та кожна річ на своєму місці

(гасло на стіні аптеки доктора Теодоро Мадурейри).

Ох!

(зітхнула дона Флор).

Чи не з кожним новим твором автора історії про дону Флор та двох її чоловіків постійно і невідворотно повторюється одне й те ж: завжди з’являється хтось вельми прискіпливий, кому не догодив якийсь персонаж, і з цього приводу неодмінно спалахує справжній скандал — про це кричать із газетних шпальт і реклами, красномовно погрожуючи романістові копняками, процесом або ж смертю. Щоби хоч раз такого уникнути, автор наголошує, що кожен герой цього художнього твору — вигаданий і не має нічого спільного з реальними людьми. Тож будь-який збіг імен і прізвищ, професій, віку, зовнішнього вигляду чи моральних якостей, потворності чи краси, перебування в целібаті, у шлюбі чи дружбі, за кольором шкіри чи змішанням крові, у принципах і переконаннях, недоліках або чеснотах, геть у всьому, абсолютно кожен такий збіг, навіть ідентичний, буде без перебільшення класичним, чистим і простим збігом, плодом уяви автора, не більше. За його основну мету було зобразити аспекти буденності в Баїї і разом із читачем потішитися характерними амбіціями та типовими звичками маленької, подекуди такої незграбної буржуазії, крізь призму тієї чи тієї постаті, такої незвичної, одначе такої гуманної.

Саме тому будь-яка схожість між реальністю життя та реальністю подій у творі — будь-яка подія, що випливає з іншої та її відтворює, — це всього лише наслідок конкретного досвіду та пошуків; і все ж, якби ви раптом помітили якийсь збіг між реальним персонажем та героєм роману, то будьте певні, що це ненавмисна, а іноді й вельми кумедна випадковість.

І коли на сторінках подружніх пригод дони Флор ви зустрінете особу, що її ім’я, професія або ж зовнішність нагадають вашого знайомого (знайому) з таким іменем, такою ж професією й такою ж зовнішністю, зарубайте собі на носі: персонаж роману не має на меті зобразити вашого знайомого (-му) і будь-який збіг між ними не з вини автора, а з вини того вашого знайомого (-мої), який тут, бачте, схожий із персонажами роману, так ніби нам до того є якесь діло. Така собі манія величі деяких обраних, які тільки й роблять, що виставляють себе напоказ. На цій веселій ноті можна раз і назавжди поставити крапку в цій справі. То вже добре.

З огляду на те, що у приготуванні їжі автор є хіба досконалим ненажерою, він неодмінно повинен подякувати доні Кармен Діас, доні Дороті Алвес та доні Алді Фераз, трьом незаперечним майстриням цього великого мистецтва, які надавали рецепти школі дони Флор, і деякі з них із реальними інгредієнтами та в необхідних пропорціях описано в творі, щоби будь-хто зміг використати їх у своїй вишуканій практиці — проте автор за результат, звісно ж, не відповідає, адже для кулінарного мистецтва не достатньо просто знати, що класти і в якій кількості: без витонченого нюху до спецій, без покликання створювати найдобірніші заправки, без відчуття балансу — ніхто не досягне вершин майстерності дони Флор.

У мистецтво аптечної магії автора вельми люб’язно втаємничили доктори Алберту Шмідт та Паулу Патерностро, за що він їм щиро вдячний.

Подяка також маестрові Карлосу Вейґу та молодому музиці Іде Машаду. Йому, зокрема, — за розповіді про музику та інструменти, а надто — про аматорський оркестр, золотою скрипкою якого є його батько, а також — за граничне терпіння в процесі ознайомлення автора з фаготом, у підготовці до оплесків за соло аптекаря Теодоро, що його заслуги як фаготиста згодом славно увійдуть в історію.

Також автор вельми вдячний доні Едні Леаль де Мело, директорці кулінарної школи «Смак і Мистецтво», розташованої за п’ятим номером колишнього Ареалу де Байшу в Салвадорі, за дозвіл на прохання дони Норми (реальної чи вигаданої, хто його зна?) передати керівництво закладом доні Флор й використати таку концептуальну та влучну назву школи у романі. До того ж автор дізнався, що він другий племінник цієї вправної майстрині: це вкотре підтверджує, наскільки життя може бути дивовижніше за будь-який роман, а шляхи та витівки його завжди несповідимі.

Автор також дякує (у трансі) великому воїнові, винахіднику та морякові, астрофізику, провидцю, художнику Кардозо-і-Силві, астральному капітанові, провідникові в незвідане, давнезному другові: без жодних упереджень він порадив та допоміг матеріалізму романіста втілитися в єдиній та цілісній формі всесвіту та його безмежних просторів. Отак вони, автор і багатоликий Кардозо, подорожували звіданими та незвіданими світами; на самому лише Марсі побували разів із чотири.

Як бачите, для написання цього роману авторові не вистачило власного досвіду, тому він заручився допомогою обдарованих друзів і зробив усе, щоби дона Флор змогла прожити своє маленьке життя у сповненому магії містечку Баїя і відіграти роль наріжного каменя для подальшого розвитку подій, датованих 1965–1966 роками. Між зимових дощів та солодкого літнього бризу, під пильним оком заповідей та обов’язків Ошоссі-і-Шанґо.

Автор

Любий друже Жоржі Амаду, правду кажучи, мій пиріг із маніоку не має якогось особливого рецепта. Як його приготувати, мені розповіла дона Алда, дружина сеу[1] Ренато, який працює в музеї. Проте, перш ніж я навчилася готувати його як належить, довелося добряче поморочитися. (Бо ж чи навчиться любити той, хто ніколи не любив; утім, як і жити, не проживши життя?)

Можна спекти двадцять, а то і більше, пиріжків будь-якого розміру з маніокового тіста,