Читати книгу - "Бог Війни, Єва Єндрик"

***

Тіні, що застояли йому ранкове сонце, належали побратимам. Закопчені і запорошені їхні обличчя схилилися над усміхненим блаженим ЖЕКОЮ, здивовано роздивляючись того, хто вистрибнув із будівлі, в котру так прицільно прилетіло.

- Цілісінький! – ошелешено констатував ВАКУЛА.

***

- Вітаю Юрчику! – радісно вигукнув Василь, - Чув, що Господь витяг тебе зі страшної халепи. Нашими спільними молитвами.

Він обійняв ЖЕКУ по-батьківськи щиро, хоч різниця у віці в них була не значною, років у вісім-десять.

- Ти молився за мене, Василь?

- А якже! Відколи ви виїхали! І братам казав, щоб у храмах свічки за здоров’я ставили і службу за ваше скоре повернення живими і цілими правили. І глянь-но, ось ви тут. Павло і Сергій поранені, Артем – легка контузія, але усі з ногами-руками і що головне – живі!

ЖЕКА задумливо роздивлявся осяяне капеланове обличчя, приймаючи до рук величенького глиняного кухля улюбленого вже Іван-чаю.

- Чотири дні! Це ж просто жах був, нічого не знати чотири дні. Що ви там, як ви... Лише віра давала мені сили. Відчував серцем, що почаюємо ще. От відчував!

- Віра кажеш...

- А що ж іще? Лише так, Юрко, лише з вірою можна пройти цю війну.

- Розкажеш?

- Що розказати?

- Про віру. Розкажи мені. А ще... може Біблію маєш. То я б почитав.

Кінець