Читати книгу - "Бог Війни, Єва Єндрик"

Частина даху у кутку ближче до бойлерної, у котрій щойно ховався ЖЕКА, обвалилася, оголивши ребра арматури і обривки рубероїдної шкіри.

Одне із цих ребер під несподіваним кутом увійшло трохи нижче лопатки орка ззаду і вийшло вище ключиці спереду. Перфорація правої легені, відкритий перелом ключиці. Кривава піна у роті і широко розплющене праве око, що швидко кліпає, здивовано дивлячись на ЖЕКУ, котрий щойно вийшов звідти, де виднілася лише купа уламків стіни і стелі. Ліве око орка полишило орбіту очниці і вільно гойдається на мотузку із судин і очного нерва. Руки обмацують армаруру, що пришпилила тіло до величезного уламку бетонної плити, ноги судомно сіпаються, силячись підвестися. Людина у шоковому стані опісля травми іноді може скочити на зламані ноги і бігти за обрій, роблячи закриті переломи відкритими, а травми середньої важкості – травмами несумісними з життям. Саме тому медики намагаються стабілізувати не лише фізіологію, а й психіку пораненого, фіксуючи тіло і вводячи заспокійливі.

Шум на сходах змушує ЖЕКУ знову шукати сховку. Цього разу він навкарачки лізе під уламок плити позад пришпиленого орка. Виказати його вербально він навряд чи зможе, а от тицьнути пальцем у бік бойлерної цілком здатен.

- Бляяааадь! КОДА! Камандір! Здесь КОДА ... трьохсотий... – чується зі входу у залу.

Кроки двох інших.

- Да нє... По ходу уже двухсотий нахуй. Сука!

Орк з позивним КОДА чеберяє ногами, «як той зайчик» і жваво хрипить щось нерозбірливе. Товариші проводять коротку нараду з обговоренням можливих варіантів його порятунку, але досить скоро приходять до висновку, що милосердніше буде позбавити його страждань.

- Ну, так добєй, єслі такой борзий. Я єбал.

- Хрррр! Хр-хр... хрррр! – хрипить КОДА.

- Рядовой Зурбаєв! Пріказиваю осущєствіть вистрєл в рядового Соловьйова.

- Слушаюсь, таварісчь старший сєржант.

- Хрррр-хр!

Дві пари ніг рушають на вихід, а той, кому віддали наказ добити КОДУ, тупцяє на місці, роздивляючись понівеченого товариша.

- Я єбал. Сам вєдь здохнєт... – бурмоче солдат і стріляє навмання у конструкцію з уламків, ледь не задіваючи ЖЕКУ 

***

Пачка хлібців, консерва, пакет гуляшу для розігріву, який проте можна було спожити й холодним, кілька протеїнових батончиків, пачка кабаносів і пакетик горішків. Провіант, якого легко вистачить на кілька днів. А от з водою біда, лишилося трохи менше як півлітри. Це на день, може на два. Якби пішов дощ, то у розкладну чашку і в пакет з-під гуляшу можна було б назбирати води.

І все це тепер було надійно поховане за металевою лядою величезного бака, приваленого уламками бетону і пошматованого залізяччя.

Обшук пришпиленого тіла не дав результату, води при ньому не було.

Плануючи щось, ЖЕКА завжди описував два крайні результати: коли все добре і коли все геть хріново. Якщо все буде добре, то бій, звуки котрого він чув вдалині, до кінця дня докотиться сюди і та компанія, що засіла на нижніх поверхах, буде змушена переміщуватися. Якщо ж все буде погано, то чекати у цій пастці доведеться днями. Без їжі і води.

Судячи зі звуків, орки затаборилися на третьому або четвертому. Там є кілька кушеток і лавки кафетерію. На першому також неодмінно хтось буде чергувати.

З уривків фраз, почутих на сходовій частині, було ясно що вони мають команду тримати позиції до прибуття підкріплення. Падлюки планують повернути залишки міста під свій контроль. Воно неначе похідний прапор, переходило з рук у руки уже кілька разів, зазнаючи все більших руйнацій. Врешті, тут буде пустка, щербата беззуба і випалена. Одне із тих міст-привидів, згадки про минулі принади котрих можна буде побачити лише в Інтернеті з написом «ДО».

Психанути і ломитися на вихід, дати останній бій з двома магазинами? Як пощастить, то перш ніж впасти смертю героя, матиме на рахунку двох вбитих і ще приблизно двох-трьох поранених, результат на трієчку. Не ефективна трата ресурсу. Та обставини можуть змінитися будь-якої миті і ситуація з патової перетвориться на спиятливу.  ЖЕКА приймає рішення чекати.

***

Бабця любила повторювати, що найважче для людини – це чекати і наздоганяти. ЖЕКА присвятив вичікуванню момента дев’яносто відсотків усього часу на фронті. Чекати не складно, якщо знаєш для чого. Терплячість завжди винагороджується. Завжди.

Спрага дала про себе знати першою. Після контуженого напівсну на підлозі запорошеної бойлерної, всі слизові запалились і горло зводило від бажання відкашлятись. ЖЕКА заховав обличчя у згині ліктя і спробував якомога тихше відкашляти пилюку. Вийшло глухе хекання, що не полегшило дискомфорту, а від внутрішньої компресії у голові знову загуло.  Якби зараз сіре небо, напоєне димом розверзлося і подарувало цій мертвій землі дощ, він був би радий намокнути навіть не зважаючи на холод.[F1] 

А що, коли я вже мертвий? – подумав він. Що, коли мене як і цього нещасного, привалило десь там у бойлерній і моє посиніле схололе тіло лежить під завалами, а душа приречена на вічне очікування моменту, що ніколи не настане? Моє маленьке персональне пекло...

Направду, апокаліптичний пейзаж у виваленій стіні і щільний купол низького безбарвного неба створювали відчуття ілюзорності, якоїсь... бутафорії, неначе усе це хтось детально промалював у графічному редакторі.

ЖЕКА навіть освітив ліхтариком купу уламків, перевіряючи, чи не стирчить бува звідти задубіла кінцівка його сконалого тіла. Але він був живий. Звуки боїв і далекий гуркіт артилерії свідчили про те, що у цьому часопросторі існують інші персональні пекла, і всі разом вони утворюють одну химерну картину паралельної реальності, якої не повинно було трапитися.

Щоб зайняти себе чимось, він почав прораховувати гіпотетичні параметри для роботи. Метеостанція показує вихідні дані, далекомір дає отаку цифру, ціль в посадці. Обраховуємо і налаштовуємо Ганнусю. Даємо похибку, коригуємо, працюємо. А тепер отаке: вітер і восьма година вечора, ціль у будівлі на першому поверсі...