Читати книгу - "Бог Війни, Єва Єндрик"

Купа виросла, відсмикнувшись і випроставшись. Голова мерця закинулась назад і повисла схилившись на бік.

- Твоя правда, людино. Нас творять молитви і жертви. Мардук ти, Баал, чи Нептун, ти існуєш у вимірі віри і без віри зникаєш. Божество ущільнюється і набуває сили через своїх адептів. Може тому у тій вашій Біблії сказано «не вірте в інших богів крім Господа вашого»? Хитро придумано, еге ж. Там не написано, що інших богів не існує, о ні. Там написано не поклонятися їм. Саме формулювання підтверджує, що оті інші боги таки десь є. Ми є. І зараз мій час. Люди поклоняються мені і я в ділі.

- Кожному буде дано по вірі його... – вражено прошепотів ЖЕКА.

- Точно! І це теж звідти! Цікава книженція! Собі таку хочу. Напишеш про мене? Якщо зроблю так, щоб ти вцілів, напишеш мені Мою Біблію?

- Ти ж сказав, що не рятуватимеш мене.

- А я передумав! Дай за дай. У вас, людців все так, правда ж?

- Дай за дай...? Ах ти ж... потвора... Скільки ще ти хочеш? Я ж давав... Кожна...

- Жертва, бла-бла-бла... ага, пам’ятаю. Але ти вбивав тому, що ти на війні, така твоя робота, так що давай-но по-чесному. Ти вбивав би і без мене, просто з вірою у місію, у високий сенс і жертовність, звичайне убивство стає таїнством, актом священної віри, валютою, що її платить адепт за щось, що хоче отримати натомість. А ти зроби для свого Бога щось таке, що прославить його ім’я на віки! Стань не просто адептом. Навертай інших, проповідуй, ... напиши мені книгу! Напиши! – заревів він, загрозливо насуваючись і майже торкаючись змащеною нутрощами арматурою грудей ЖЕКИ.

- Спочатку врятуй. Дай мені вийти звідси живим.

- Дай слово!

- А що, коли порушу? Ти ж можеш передумати, то чому я не можу?

- Ні... ти не порушиш. Ти з тих, хто тримає слово. Заприсягнись мені і я повірю тобі. Твого слова буде достатньо. Давай!

Уламки плит і брудний мотлох знову зарухались так, наче всередині цієї купи пульсувало щось, що збиралося вирватись назовні. Здавалося, воно втягувало у себе нові шматки і зростало у розмірах. ЖЕКА з відразою дивився на об’єкт своєї віри і поклоніння, і відчував як порожній шлунок млоїть від бажання виблювати усю ту гидотну віру, що він її сам собі згодовував усі ці місяці.

- А знаєш... не треба. Не допомагай мені, бо ще вирішиш, що ти велике цабе і взагалі можеш щось вдіяти. Ти просто паразит. Звичайний енергетичний ціп’як чи кліщ. Присмоктався до всього цього жаху, до всіх цих людей, які хочуть бачити у ньому сенс, і смокчеш. Ти. Нічого. Не можеш. Я не проситиму у тебе, бо ти – не мій Бог. Я не молитимусь тобі і не присвячу більше жодної жертви.

- Ти не зможеш. Ти бачиш мене. А бачити – значить повірити. Ви так влаштовані, тож навіть якби ти вижив... а ти не виживеш... твій мозок не зможе переконати себе в тому, що я не існую. І ти вертався б думками до цієї миті щоразу, коли тиснув би на гачок, тож кожна твоя ціль всеодно була б присвячена мені.

Шматки скреготіли і шуміли гучніше, їхній рух випромінював гнів, енергія, яку вони приховували, зростала і нагніталась і ЖЕКА відступив.

- Я зможу. От побачиш.

- Аааааах ти ж... черв’яаакк – забулькотло горло трупа, коли уламки з хрускотом розчавлювали грунду клітину і шию.

Купа зрушила з місця і почала насуватися на ЖЕКУ, що позадкував до виходу. Рух камінюк і залізячча продовжував молоти мертвого КОБУ, доки його голова не опинилася поміж ними і з хрускотом зім’ялася, бризнувши на ЖЕКУ холодним слизьким місивом.

ЖЕКА крутнувся на п’ятах і полетів до східців, відчуваючи як величезна маса скривавленого мотлоху гуркоче за його спиною, збільшуючись у розмірах і всмоктуючи у себе нові і нові шматки. Тримаючись за перила, ЖЕКА пролітав по кілька сходинок за раз, несучись донизу як ошпарений. Пляшки з коктейлем молотова забрязкотіли, втягнуті у «тіло» Бога Війни, почувся дзенькіт битого скла і булькотіння, удари каменів об стіни й скреготіння металевих перил. Четвертий поверх, світло ліхтариків, крики «чьо за нахуй?!», збентежені обличчя, що висовувались на сходи. Зустрічаючи поглядами здичавілого чувака, що несеться прямо на них, вони нажахано відсмикувались, а тоді хапались за зброю, а тоді... він пролітав повз, переслідуваний масою чогось, що крутилось і котилось сходами, перетворюючи все у місиво. Хрускіт кісток і чвакання, нажахані нелюдські крики і знову чвакання та звуки гігантської м’ясорубки. Бризки крові і шматки нутрощів, відірвані кінцівки і шмаття, крутилися і пролітали за спиною та у полі периферійного зору, доки ЖЕКА долав другий поверх. Єдина думка про те, що двері на першому поверсі можуть бути зачинені і заміновані, якщо раптом орки вирішили користуватись входом з рампи, була у центрі уваги ЖЕКИ.

Світло-сірий прямокутник відчинених дверей у кінці холу, в який виходили сходи, був тією благословенною ціллю, якої він прагнув зараз більше за все у світі. Біг по пласкій підлозі, усіяній бризками крові і скалками, що летіли з-за спини, видавався страшенно повільним, хоч ЖЕКА летів на межі своїх фізичних можливостей. У спину щось вдарило і він мало не звалився на підлогу, та витягши руки, побіг майже навкарачки, як вправний квадробер, долаючи останні метри до виходу з будівлі.

Свіже повітря сірого світанку, в котрому миготіли відблиски згасаючої пожежі, вдарило у ніс несподівано приємними нотами скорої зими і уже звичного диму, що повертав до реальності. ЖЕКА вистрибнув з дверного проєму і почув страшний гуркіт скла і падіння зірваних з петель дверей, що прогриміли зовсім поруч, змусивши його смикнутись убік і втратити рівновагу. Він перелетів через невисоку бетонну клумбу і витягнувши руки, впав на землю, перекотився на спину і побачив, як місиво з тіл і уламків сповзає згори донизу, утворюючи величезний каскад і втрачаючи потенціал майже біля самих його ніг. Він судомно хапався за траву і відповзав назад, доки рух затихав і сповільнювався, а мотлох сповзаючи докочувався до його ніг, залишаючись лежати уже нерухомо. Хмара пилюки, що здійнялася від руйнації, поступово осідала, відкриваючи поглядові страшну картину: половина корпусу Заводу, включаючи вхід, була зруйнована і склалася у завал, залишки міжповерхових перекриттів стирчали на фоні сірого неба, оголюючи начиння приміщень і звисаючі з них клапті лінолієму, шпалер, дроти і гнуту арматуру, на котрій подекуди трималися чималі шматки того, що раніше було частиною підлоги чи стелі. Величезний восьмиповерховий корпус нависав над ЖЕКОЮ напівзруйнованим монструозним силуетом. ЖЕКА закрив очі і видихнув. Здається, це моросить дощик. Як же добре...