Читати книгу - "Бог Війни, Єва Єндрик"

Звуки стрільби поновлюються за вікном, вибух і яскраве полум’я спалахує десь зовсім поруч, освітлюючи тьмяним світлом залу.

- Чуєш, Боже Війни. Я думаю, я достатньо довго вичікував і якщо чесно, то трохи вже втомився. Тобі пора щось із цим робити. Я знаю, ти не залишив мене, але мені буде значно простіше вірити у тебе, якщо ти зараз з’явишся тут і врятуєш мене. Не будь як всі інші боги, будь нормальним, чуєш? Я ж ні про що не просив раніше. А от тепер прошу: прийди і врятуй мене, бо якщо я побуду тут довше, то психану і піду кришити тих орків внизу. Тоді ти втратиш свого найвірнішого адепта, так собі і знай! Вони ж там може і сплять здебільшого... але їх там скільки? Чоловік надцять?

Знизу долинули звуки метушні, перемовин по рації і короткі вигуки командним тоном, котрі неможливо було розібрати.

Відблиски заграви створювали мінливі тіні на стінах зали, посеред якої стояв ЖЕКА.

- Я тебе КЛИЧУ! Чуєш? Я знаю, що ти є. З’явись!

Слова губилися у залі без відлуння. Хоч кожен інший звук у цьому порожньому просторі звучав дзвінко, відбиваючись від стін, слова ЖЕКИ неначе входили у вату. Дивна акустична ілюзія, вкупі з оранжевим освітленням від пожежі десь унизу, давали вже знайоме відчуття несправжності цього місця і всього, що тут відбувається. Цей світ наче картонна пласка декорація, - подумав ЖЕКА. Наче ось зараз ця вистава скінчиться і з’являться люди у комбінезонах, які увімкнуть нормальне світло і заходяться розбирати усю цю бутафорію. Може хтось із них підхопить картонного мене і винесе у темну комірчину, де запхає поміж фанерних хмар і янголів з пап’є-маше.

У купі уламків почувся рух. Раптом усе задвигтіло і почало видозмінюватись. Дрібні камінці і друзки скла, шматочки металу, паперу і мотлоху, розкиданого довкола, побігли підлогою і ЖЕКА відступив, даючи їм дорогу. Вони приставали до чогось у центрі купи, що росла і рухалася. Рука мертвого москаля смикнулася і потяглася підлогою, а сам він перевалюючись з боку у бік, немов ганчір’яна лялька котрою керував хтось невидимий, був піднятий шматками бетону і скла і повільно переміщувався серед них. Скрегіт бетонних плит і хрумкотіння переламаних кісток, чвакання м’яких тканин і брязкіт уламків скла та металу звучали так, коли б усе це пропускали крізь велетенську м’ясорубку.

ЖЕКА стояв на місці, повністю захоплений видовищем, доки уся криваво-бетонна мішанина пропустила труп крізь своє нутро і виплюнула його верхню частину нагорі так, що її вершина увінчувалась головою, правим плечем і рукою, а ліва рука, чи то пак, те що від неї лишилося, стирчала спереду, на пів метра нижче. Ноги КОДИ були перемелені на кавалки, що виднілись поміж шматків бетону, виблискуючи кістками і патьоками темної гнилої крові у цій пекельній напівтемряві.

Кінцівки ЖЕКИ стали важкими і холодними. І без того спрагле горло судомно звело від сухості.

- Що це за нафіг такий? – прошепотів він.

- Це я... – прохрипів рот орка на вершині піраміди.

Його око розгойдувалось, коли він «говорив» і цей рух, наче рух маятника гіпнотизера, заворожував ЖЕКУ.

- Хто... «я»?

- Твій Бог... – уже більш розбірливо сказав рот мертвяка.

- Що? Як це? Тобто... отакий от вигляд? Ти серйозно?

- А що таке? Які такі невідповідності ти бачиш у моєму образові?

- Я просто... 

ЖЕКА замислився. Він не дуже уявляв, як має виглядати Бог Війни, але якби його попросили уявити, то це був би сяючий чоловік в золотих обладунках з блискучим мечем, або як мінімум, Супермен в елітному екіпі. Така собі адаптація до сьогодення.

А тоді, він зрозумів, що усі ці образи – наївний продукт інфантильних уявлень, навіяних мас-культурою, де боги красиві і благородні, неначе ліпші версії людей.

Тепер, якщо казати по правді, він не бачив невідповідностей. Бог Війни мав саме той вигляд, який і повинен був мати: сутність з руїни і смерті. Це і є обличчя Війни.

ЖЕКА спробував ковтнути, придушуючи судому у горлі, але слини не було.

- Я просто не думав про твою... зовнішність. Я...

- Тому боги і не проявляють себе. Ми воліємо бути безтілесною силою, але віряни весь час просять матеріальних доказів. Ну ось тобі я! – махнув задубілою рукою мрець.

- Так. Справді. Я просив тебе з’явитись, і ти з’явився. Дякую за це. Хоч я ніколи б не додумався до такого вигляду тебе, Боже.

- Не було часу для творчості. Зібрався з того, що було під рукою, так би мовити.

- Угу. Розумію.

- Ну, це ж було єдиним твоїм бажанням, так? Побачити, щоб вірити.

- Ні! Насправді, я просив про порятунок. Бачиш, Боже Війни... я тут застряг і подумав...

- Що я у тебе в боргу! – вигукнув він і видав булькаючі звуки, які ЖЕКА сприйняв за спробу сміятися.

- Ну, знаєш... з огляду на кількість жертв і молитов, я був певен, що заслужив на порятунок.

- ТИ знаєш хто я?

- Начебто.

- Ти знаєш ХТО Я?

- Ти Бог Війни.

- Я Бог Війни, - повторив він, - Я не Бог Порятунку, не Бог Життя, не янгол, що винесе тебе з біди на білосніжних крилах. Я! Бог! Війни! – загримів його голос у приміщенні, в якому знову з’явилася акустика.

- То ти мене не рятуватимеш? – уточнив ЖЕКА.

- Для чого б я це робив?

- Ну, для того, аби далі отримувати душі моїх ворогів. Я ж кожного присвятив тобі. Їх сотні! Хіба це не потужно для Бога?

- Людці. Ви завше думаєте, що виняткові. Ти справді вважаєш, що ти єдиний мій вірянин і ти особливий?

Купа нависла наж ЖЕКОЮ і мертвяк схилив голову, наче запитально дивлячись на нього одним оком, доке друге бовталося біля підборіддя.

- Тоді для чого ти з’явився? Міг би й не приходити...

- Я прийшов, бо це Останнє твоє прохання. Бачиш, я теж буваю сентиментальний, і коли мій раб, вмираючи просить узріти доказ мого існування, я вирішую бути щедрим і показатися... наскільки це дозволяє місце і час.

- Раб? Я ж Вірив у тебе! Я створив тебе! Не ти мене, а я – тебе! Людці?! Що за нахабство таке? Звідки ця зверхність? – ЖЕКА кричав в поплямоване синім обличчя з порожньою очницею, відчуваючи як гнів розігріває груди і руки, - Людці, кажеш! Де б ти був, якби не я і такі, як я? Чи не віряни творять богів? Чи не молитви і жертвоприношення живлять тебе і роблять існуючим? Скільки божків пішло у небуття забутими і полишеними, втративши усіх своїх адептів? Га? Скажи мені, Боже Війни!