Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

— Старший, тут якась дівка приперлася та старий з нею! 

— Шли їх нахуй! Я нікого не чекаю! — почулося йому у відповідь. 

Спробувати мирно? Я боялася за цей будинок, адже якщо розв'язувати питання без крові, хто гарантує мені те, що вони не помстяться пізніше спаливши його до тла? Так, єдина можливість убезпечити мій дім, що я успадкувала від матері та бабусі, це пролити в ньому кров. 

— Бернарде, я увійду всередину та зроблю все сама, — промовила я йому та взялася за руків'я естока. 

Тим часом одноокий старий знову відчинив перед нами двері та зібрався у все горло зробити те, що йому було наказано.

— Ти впевнена? — запитав Бернард перебивши вже готового прокричати бандита.

— Так, Бернарде, стій тут та не дозволь комусь утекти з будинку, — сказала я та загнала вістря естока у вціліле око бандита. — І що б не сталося, не дивися всередину.

Я зайшла до будинку разом зі старим бандитом, що ще тримався на ногах не зважаючи на есток в голові. Зачинивши за собою двері, я дістала зброю з його черепа та дозволила йому впасти. У вітальні, що одночасно була кухнею, було близько десятка бандитів, ще б мали бути й на другому поверсі. Та я дивилася не на них, а на все те, що колись бачила у своєму сні.

Зліва була кухня та стіл для усієї сім'ї, прямо були сходи нагору, якими я у тому сні несла маленького брата. Під сходами були двері, і що саме за ними мало бути, я не знала. А от справа був прохід до прибудови, де все ще лежали залишки сухих трав та побиті склянки. Все було дуже схоже на те, що снилося мені колись, лиш виглядало недоглянутим та побитим. 

— Ця сука вбила Тупого! — закричав нарешті один із бандитів, що першим зрозумів, що взагалі відбувається. 

— Ріж її! — закричав інший, після чого вони всі взялися за зброю. 

Я була одягнена в те, що подарував мені Деян, і взагалі не мала бажання псувати одяг. Тому я колола та била їх обережно, щоб не заляпати кров'ю себе. Але сам будинок, в основному підлога та стеля зі стінами, поступово покривалися бризками крові. Їхні удари були хитрі та швидкі, але моя сила, моя швидкість, дозволяли мені виконувати все те, чому навчив мене Деян.

Коли я не могла завдати смертельного удару, то я колола їх у суглоби, а коли все ж була можливість повалити когось одним ударом, то цей удар обов'язково завдавався в місця, де біль змушував їх згинатися як наляканих дітей.

Їх залишалося все менше, хоча з інших кімнат і приходили інші їм на заміну. І коли їх лишилося всього п'ятеро, я почула як з другого поверху хтось спускається. Не встигла я щось зробити, як на мене звідти полилася вода, якої було досить багато. Вона йшла з долоні чоловіка, що виявився магом, і який вже за мить підняв і іншу руку, з якої подув холодний вітер. Я сама не зрозуміла коли опинилася в крижаній глибі та ледь могла рухатися. Лід навколо ставав все твердішим, сковуючи це тіло.

— Добивайте її, поки я утримую лід! — закричав маг.

Але в мене не було паніки, адже тепер я добре знала своє тіло та його можливості. Моє тіло… Тіло Діани залишилося в льоду, а я вирвалася крізь нього та одяг, не залишивши на них жодного сліду. Есток теж залишився там, а тому я планувала використати руки.

Я відчувала значну легкість рухаючись кімнатою у вигляді чорного скелету. Кістки міцні, а кінчики пальців гострі настільки, що я пробивала ними обличчя залишків бандитів. Вириваючи пальці з голів, я викидала їхні очі та мізки на підлогу. Мій гнів бажав багато крові, і тепер я вже не боялася зіпсувати одяг, що був добре захищений у замороженій воді. А їхня зброя, від якої я вже навіть не ухилялася, відскакувала або ж ламалися об мої чорні кістки. 

— Якого біса!? — закричав маг коли я добила останнього бандита. — Ця дівка некромант?

— Це всього лише немертвий, відійди, — промовив другий чоловік.

Одразу за магом стояв ще один бандит, мабуть, це і був той Старший. Він тримав в руках меча та, обійшовши мага на сходах, спускався до мене. Я бачила на його обличчі намір битися, мабуть, через нерозуміння того, ким я насправді була.

Я чула, що в Імперії часом скелети бродять могильниками та криптами, і є частиною їхніх легенд та казок. Цей дурень сприйняв мене за таку легку ціль? Я не стала щось робити, коли він увігнав вістря меча в порожні очниці мого черепа. Нехай сам зрозуміє безвихідь ситуації, нехай прийде до страху, на який заслуговував.

Його обличчя перекосилось коли від удару мечем з мого черепа пролунав лише лязкіт ламаної сталі. Схопивши його своїми кістлявими руками за шию, я вирвала його горлянку та відкинула її назад. Сам ватажок бандитів не встояв на ногах та впав, відкривши мені шлях до мага.

Я навіть не слухала його слова та благання, а просто скинула його зі сходів на підлогу. Приставивши кінчик пальця йому до лоба, я натиснула сильніше, після чого по його обличчю потекла тоненька смужка крові. 

— Я не вбиватиму тебе, — промовила я зарухавши щелепами. — Ти сам це зробиш.

Не впевнена, що взагалі мала б рухати щелепами для того, щоб щось промовити. Але так було зручніше.

Як і дотик до моєї крові, як і до меча, так і моє справжнє тіло, у вигляді скелета, зведе з розуму кожного, хто доторкнеться до нього, варто мені лише цього захотіти.