Читати книгу - "Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна"

За цими приємними думками вона швидко закінчила чищення картоплі, і до неї також підбіг хлопчина – але вже, здається, інший. 

 – Комора у кінці коридору, за лівим поворотом, – прошепотів він їй і відбіг до Аніт Канської. 

Йовіла кинула ножа для чищення з неабиякою радістю і поспішила до виходу з кухні. Ще ніколи вона так не раділа перспективі готувати пиріг із тельбухами. Дорогою до комірчини вона роздумувала про те, чи плюнути у нього, чи ні; зрештою все ж з тяжким серцем вирішила цього не робити, адже страву її мав їсти і королівський кухар, і вона не хотіла підставляти безневинну людину – нехай вона і була відповідальна за їхню жахливо прісну їжу весь останній місяць. 

Комора до королівської кухні виглядала якимось неймовірним чином навіть більшою за кухню, і серед всіх цих височезних полиць і ящиків можна було би легко заблукати. Та в Йовіли не було часу на такі дурниці: обід вони мусили подавати за якісь дві години, а в неї ще нічогісінько не було готово для її тріумфальної страви. 

З повними руками яєць, борошна і двома мертвими куріпками, що Йовіла собі їх перекинула через плече, вона наздогнала Вілену. 

 – Що думаєш готувати? – мимоходом запитала вона, відчиняючи перед дівчиною важкі двері. Сама вона зробити цього не змогла би – бо несла силу-силенну наїдків, таких різноманітних, що Йовіла і не уявляла, що чого все те може придатися. Мед, варення, м’ясо птиці, борошно, молоко, якісь овочі…
– О, побачиш. Не хочу псувати сюрприз, – м’яко посміхнулася Вілена. Йовіла вловила натяк між рядків: вони могли приятелювати, але зараз все ж були суперницями, і Вілена не збиралася занижувати свої шанси на перемогу. – Удачі, – сказала вона, різко змінюючи курс. 

Купчиха зайняла стіл у самому кутку – подалі від чужих очей – і почала щось робити, закриваючи весь процес своєю широкою спиною, затягненою в дорогий алійський шовк. 

Йовіла тільки потисла пречами і посунула до свого місця. Сама вона робити таємниці зі своєї страви не збиралася і дуже сильно сумнівалася у тому, що хтось захоче вкрасти її ідею. 

Година пролетіла непомітно – Йовіла не дуже звертала уваги на те, що ж робили інші наречені, бо була надто зайнята відбиранням найбільш неапетитних частинок куріпки – шлунків, кишок і маленьких сердечок. Все це вона велетенським ножем перемолотила у неапетитну кашу та поклала всередину пирога, а зверху накрила листом тіста, щоб наповнення страви стало для принца приємним сюрпризом. 

На щастя, розпалювати піч самостійно Йовілі не довелося, бо на цьому її участь у відборі наречених могла би і закінчитися; і ось вже тоді вона змогла нарешті поглянути на інших дівчат. А дивитися там насправді було на що. 

Здавалося б, усі наречені мали би чудово знати, що на відборі буде випробування, де їм доведеться готувати; це було очевидно. Але попри усю жагу до перемоги, підготувалися до нього далеко не всі. Йовіла з ледь притаєтою зловтіхою (а нічого було дивитися на неї зверхньо) спостерігала за тим, як Лотті де Ален боролася із вінчиком для збивання яєць – і дивна суміш сірого кольору у її мисці точно перемагала. 

Ненабагато кращі страви були і у Селестії – та готувала щось, що Йовіла не змогла би розпізнати, навіть якби на кону стояло її власне життя. Дивна жижа переливалася то зеленим, то відтінками рожевого, і все, що про неї знала Йовіла – так це що у ній точно був буряк. Багато буряку. 

Амелія Ротхед пішла шляхом найменшого супротиву і готувала щось із тієї картоплі, що сама і начистила раніше. Можливо, принцу вдасться поїсти м’ячки чи дерунів? Йовіла вже чекала тієї миті, поки воячка подасть їх йому на розкішній позолоченій тарелі. 

А ось у Аніт Канської, на диво, все виглядало надзвичайно привабливо. Під її вмілими руками на невеликому блюді вже з’явилося невелике тістечко, яке вона прикрашала дивним, але апетитним кремом. У деяких інших дворянок також виходило щось їстівне, але Йовіла, на щастя, вже могла помітити кількох очевидних нещасних, яким точно не вдасться пройти до наступного етапу відбору. 

– Нічого не виходить! – пласкиво пожалілася Селестія у повітря, і, здавалося, вже і справді була готова розридатися. 

 – Ну, ну, – Амелія невпевнено опустила долоню на чуже плече. – Все не так погано. Можливо, ти щось забула додати? Подумай...

Це чомусь спрацювало; Селестія замовкла і новим поглядом втупилася у своє місиво. 

 – Яйця! – скрикнула вона через хвилину. – Мені потрібні яйця! 

Всього через мить вона зірвалася з-за столу і кинулася до комори; за нею пілша і Аніт, щоб знайти ще трохи вершків. 

 – Боги, оце ти добра душа, Ротхед, – протягла чаклунка Ліліт, що всього кілька хвилин тому агресивно і не надто вміло чистила якусь рибу. – У неї немає шансів, це ж очевидно. 

 – Не бачу нічого очевидного, – з кам’яним лицем відізвалася Амелія. – А навіть якщо й так – можливо, це на краще.

У цих словах Йовіла відчула справжню надію. Звісно, Амелія не хотіла, щоби Селестія залишалася на відборі. Тут ставало дедалі небезпечніше, і Йовіла собі не уявляла, щоб тендітна дворянка могла хоч якось себе захистити. 

Пройшло ще кілька хвилин, і більшість наречених вже, як і Йовіла, стояли знуджені. Сама вона вже витягла свого пирога і виставила його на найбільшу тарілку, яку тільки змогла знайти. І майже відразу ж після цього на кухню величезною хмарою рожевого шовку влетіла панна Орс.