Читати книгу - "Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна"

Прийшов за ними камердинер навіть раніше, ніж обіцяла панна Орс, тож Йовіла зраділа, що вирішила не вдягати щось надто складне; коли чоловік постукав у двері, половина дівиць ще стояли у нижніх спідницях чи взагалі у спідньому. Чоловікові довелося чекати, але одне тільки знання про його мовчазну присутність за стіною змусило усіх ворушитися вдвічі швидше. 

Чомусь Йовіла наполовину очікувала, що їх знову поведуть до південної зали, і тому дуже здивувалася, коли на самому вході до палацу їх усіх завернули у прохід для слуг і повели кудись у підвальні приміщення. А вже ось тут коридори, хоч і залишалися широкими, ставали і справді заплутаними. Вже через кілька хвилин Йовіла і уявити не могла, в якій частині палацу вони перебували, а камердинер все не зупинявся і впевнено вів їх вперед. 

Зрештою вони таки почали сповільнюватися, і чоловік у лівреї розчахнув перед ними міцні дерев’яні двері, що разюче відрізнялися від усіх, що Йовілі доводилося бачити у палаці досі. Звичайні, добре змащені і з петлями, начищеними до блиску, але без грама золота чи хоча би срібла – і через ці двері наречені принца одна за одною пройшли до палацової кухні. 

Певно, не було місця, де дворянки у своїх пишних сукнях виглядали би більш недоречно. Приміщення було велетенське, з багатьма закуточками, полицями, печами, шафами з холодом – і повсюди човгали і бігали кухарки і кухарчуки, і жоден з них не зважав на вельможну присутність уваги. 

Перш ніж хоч якась із учасниць відбору встигла розтулити рота, камердинер вже зник. 

Дівчата стояли, роззираючись в усі боки. Певно, усі вони (та й Йовіла, якщо вже начистоту) очікували, що їх приведуть до охайної, ошатної і, головне, пустої кухні, де вони зможуть приготувати принцові обід із заморських марципанів і делікатесів. 

А тут Йовіла поки що бачила тільки мішки картоплі, буряку і цілу свиню, підвішену за задні лапи у самісінькому центрі кухні. Всього за кілька хвилин перебування тут Йовіла вже почала впрівати – а вона ж бо була вдягнена у легеньку сукню з обманкою замість справжнього корсета. Декілька дворянок за її спиною вже обмахувалися віялами. 

І, певно, наречені би ще годину стояли без діла, якби Амелія Ротхед не зробила великого кроку вперед. Вона ступала впевнено, як наче була на цій кухні далеко не вперше, і легким рухом вхопила за плече малого кухарика, що пробігав повз. 

 – Шановний, – почала вона громовим голосом. – Де тут можна готувати? 

Хлопець років п’ятнадцяти тільки захитав головою в усі боки. 

 – Н-ніде, ваша милосте. Тільки коли всю картоплю почистять, з’явиться місце… 

Юнак вказав нетвердою рукою на кут кімнати, де в рядок стояли столи, але вони були і справді зайняті – тільки не кухарями, а великими мисками з нечищеною картоплею. 

 – Ну тоді я допоможу. 

Амелія почала закочувати рукави своєї простої сукні ще дорогою до столу. Селестія невпевнено пішла слідом за нею, а потім потяглися і решта дівчат. Сумнівів не лишалося – чищення картоплі було неприємною, але неуникною частиною випробування. Йовіла встигла зайняти місце ліворуч від Амелії, а з іншого боку від воячки примостилася і Селестія. Поряд з нею несподівано почала чистити картоплю герцогиня Канська. І вправлялася з ножем вона вправніше, ніж Йовіла могла би подумати – певно, вся та справа з шиттям таки давала про себе знати. 

Сама вона себе майстром з готування назвати не могла. Звісно, вона навчилася дечого, коли переїхала до Сентри і стала жити сама, проте високої кухні опанувати так ніколи і не змогла. А начищати картоплю, певно, не любив ніхто. 

Але у цьому випробуванні удача, здається, була зовсім не на боці дворян. Здавалося, усі, окрім Аніт, поняття не мали, що вони робили, і чистили картоплю абияк. Навіть Амелія тримала ножа хваткою людини, яка знала, як цим ножем когось зарізати, але вперше мала поєднувати цей інструмент із шкіркою картоплини. 

Першою із цим нехитрим, але марудним завданням впоралася Вілена, і відразу ж після того, як остання начищена нею картоплина впала у воду, до неї підлетів кухарчук і щось їй прошепотів на вухо. Від його слів Вілена засяяла і, забувши про картоплю, кинулася на вихід із кухні. 

 – Куди це вона? – здивовано запитала Акулина, проводжаючи Вілену поглядом. Справи в неї йшли не надто добре: ельфійка вже врізала собі пальця і почистила тільки три коренеплоди, та й ті криво. 

 – Поняття не маю, – зосереджено відізвалася Йовіла, кінчиком ножа вирізаючи чорні вічка. Поряд із нею тим самим займалася і Амелія. – Але дізнаємося, щойно із цим покінчимо. 

Єдине, на що Йовіла сподівалася – так це на те, що їм дадуть перевдягтися перед тим, як поведуть представляти трапезу принцу. Вона ще навіть не почала готувати, а вже була переляпана у бруді з картоплі – важко уявити, що буде з її сукні, коли вона візьметься місити тісто. 

Йовіла вже знала, що вона буде готувати; одна тільки перспектива того, що принцові доведеться спробувати її страву, розбурхала уяву Йовіли до межі. Спершу вона думала про мореницю – сільську страву, яку їй доводилося якось їсти на святі жнив. То була смачна ковбаса, але потім Йовіла дізналася, що готувалася вона із свинячих кишок, напханих вареною кров’ю, і апетит у неї зник. 

Але страва ця була марудна і довга, тож вона вирішила зупинитися на тому, що готували у їхньому баронстві найчастіше – а саме на жирному пирозі із тельбухами куріпок. Ось це теж був той ще делікатес – і Йовіла дуже сподівалася, що Ерік після нього буде блювати далі, ніж бачити.