Читати книгу - "Вихор почуттів, Ксенія Стрілець"

Отримую ранкове повідомлення від Аліни й посміхаюсь сам до себе, що вона не змінює традиціям. Кожного ранку вона надсилає мені повідомлення з побажанням гарного дня і кожного разу я тішуся та мрію, що зовсім скоро я почую ці слова особисто, коли буду цілувати її заспану у нашому ліжку.

Через те, що це відеоролик одразу не відкриваю, бо через натовп навкруги немає можливости подивитись, але з нетерпінням чекаю на перерву, щоб хоч одним оком глянути, що то за цікавинка.

- Ти йдеш на ланч? - запитує Назар коли порівнюється зі мною.

Обертаюсь і бачу, що позаду нього йдуть Соня та Лариса і апетит зовсім пропадає, але їсти все одно треба, тому киваю у відповідь колезі і ми рушаємо до буфету. 

Не те щоб я постійно ігнорував своїх колег, та їх розмови, що не стосуються роботи, зовсім мене не цікавлять, як і вечірки на які вони мене намагаються витягти на вихідних, та які самі влаштовують. І нехай вони вважають мене занудою, та мені нема до цього діла. Через поїздку я залишив вдома кохану жінку, тому я візьму від цієї практики по максимуму і п'яні гуляння в цей перелік не входять. 

- Тобі брати сік? - запитує Лариса, обертаючись до мене, коли ми вже просуваємо наші розноси по конвеєру.

- Ні дякую, я візьму щось інше, - вона незадоволено фиркає і відвертається. 

Нафіга я заходив на ту каву?! Не стільки тоді задоволення отримав, скільки зараз маю головного болю. І хоч вона знає, що наразі я у стосунках з Аліною, та все одно дозволяє собі безглуздий флірт та зухвалу поведінку по відношенню до мене, наче ми пара і я потребую її уваги. Не потребую. Може то для неї звична поведінка за стінами клініки і я просто упереджено ставлюся до неї, та мені увага з її боку ні до чого. 

Сідаємо всі разом за столик і я одразу починаю поглинати свій обід, аби скоріше піти. Дівчата обговорюють щось своє і я лише полегшено видихаю, що вони не залучають до цієї розмови нас з Назаром. Коли переді мною залишається лише кава, а в душу ніхто не лізе, я відкриваю телефон, щоб подивитись повідомлення від Аліни.

На екрані з'являється напівоголена дівчина, а я лише посміхаюсь, що  Аліна вирішила переслати мені відео з таким змістом. Та коли на тому ж відео з'являюсь я, то стає вже не до сміху. Після закінчення “цікавинки” мене охоплює гнів, та лише на декілька секунд, бо  потім приходить розуміння того, що Аліна побачила це відео давно, а я лише зараз, і те що вона вже собі надумала за цей час я навіть боюсь уявити. 

Зриваюсь з місця й одразу набираю її номер та з мене летить лише матірщина, бо по ту сторону мені ніхто не відповідає. Я набираю його знову і знову нескінченну кількість разів аж допоки телефон і зовсім вимикають. Що в біса коїться?!

Залишається лише один варіант.

- Привіт. Ти Аліну сьогодні бачив? - запитую у брата, щойно той відповідає на мій дзвінок.

- Привіт. Ні. А що сталося?

- Подзвони їй і скажи, що я хочу з нею поговорити.

- В чому ти знову налажав? - я прям бачу, як брат кривиться і закочує очі, та мені байдуже.

- Ні в чому, та ти все одно не повіриш, і я боюсь що і вона теж, - кажу приречено.

Зітхаючи, він відхиляє мій виклик, а я трохи видихаю, сподіваючись, на її телефонний дзвінок. Хоча на тому відео і немає нічого провокативного, та наявність мене самого в одному кадрі з такого роду дівчиною навіть мене ввела в ступор, а з Аліною ми минулого разу і через менше посварились. 

Знову відкриваю повідомлення і передивляюсь відео знову, щоб хоч згадати коли взагалі воно було знято. Те, що я не одразу помітив з першого разу, зараз чітко кидається в очі - дівчина на відео це Лариса. Це ж треба було додуматись до такого, зняти на телефон і відправити Аліні. Стоп! А звідки у неї номер Аліни?

Телефон дзвонить і я одразу відповідаю на дзвінок.

- Її телефон не відповідає, - каже спокійно Андрій, а мене аж підкидає від його спокою.

- Поїдь до неї додому та дізнайся чи все добре.

- Твоє прохання та переляканий голос ніяк не в'яжеться з тим, що ти нічого не наробив.

- Ти можеш просто поїхати до неї? - кричу у слухавку, бо мій внутрішній стан вже на межі, в той час, як брат продовжує гальмувати.

- І не треба так кричати, - Андрій починає закипати у відповідь. - Може вона зайнята, а може в неї телефон розрядився. Зачекай, може пізніше передзвонить.

- Якщо ти не поїдеш до неї зараз, то я купую білет і вилітаю додому, чекати я більше не буду.

- Та що ж таке сталося, що ти злетів з котушок, а я маю поспіхом їхати через усе місто.

- Вона переслала мені відео де об мене треться Лариска, а тепер не відповідає на мої дзвінки.

- Твою ж мать! Ти взагалі можеш без пригод? Я казав тобі триматися від тієї зарази подалі, - зло випльовує в слухавку Андрій. - Я виїжджаю, але не через тебе, а заради неї, бо і сам тепер буду нервувати.

- Дякую. Нехай одразу передзвонить мені, бо інакше я приїду і нам все одно доведеться поговорити, але вже віч-на-віч.

- Ти зараз не в тому становищі, щоб чогось вимагати від неї. Краще скористайся можливістю і позбуться тієї лярви, поки вона знову щось не утнула, - і в слухавці лунають вже короткі гудки.

Поки Андрій їде до Аліни, я повертаюсь до буфету сподіваючись, що мої, так звані, колеги ще там. 

- Що це? - запитую у Лариси і показую їй відео зі свого смартфона.

Вона просто дивиться, ніяких емоцій, лише губи ледь розтягуються у задоволеній посмішці. В тому, що це її рук справа не залишається жодних сумнівів. 

- Що там? - зацікавлено запитує Назар і намагається заглянути в екран, але я його вимикаю. Це його не стосується.

- Чого ти хотіла досягти, надіславши це відео Аліні? - опираюсь руками на стіл нависаючи над нею.

Лариса все також непохитна, але обличчя Соні витягується від здивування, а слідом вже на ньому проступає сором. Здається що і спільниця теж тут.

- Знімала ти? - одразу запитую, поки гаряче.