Читати книгу - "Вибухова парочка, Аріна Вільде"

Десь на райських островах в Індійському океані

Кирило

Новина про смерть діда застала мене зненацька. Прямо в басейні, з якого відкривався дивовижний вид на океан.

Я пив віскі, плавав, милувався пальмами, небом, двома блондинками, які ніжилися під променями сонця на лежаках і посміхалися кожен раз, коли я повертав голову в їхній бік.

Телефон дзвонив без зупинки і мені довелося відірватися від споглядання довгих ніжок Віолетти, щоб відповісти нетерплячій помічниці діда і, здається, та мить, коли я прийняв виклик, була останньою спокійною і безтурботною в моєму житті.

- Кирило, - прохрипіла Люба, - Федір Олександрович... він...помер...

На хвилину запала тиша. Мені здалося, чи вона й справді сказала щось про те, що діда не стало?

- Як помер? Я ж з ним тільки ввечері розмовляв, - я все ж сподівався, що це все лише дурний жарт, дід був у мене ще тим гумористом.

- Федору Олександровичу стало погано вночі, прихопило серце і він... він... помер прямо в ліжку, - затинаючись і стримуючи схлипування на тому кінці дроту пробуркотіла Люба - особистий помічник діда, права рука і жінка з відмінною бізнес-хваткою (на його думку) та ще сіра панчоха (це вже на своєму особистому досвіду).

Я згадав вчорашню сварку з дідом і сподівався, що це не стало причиною його раптової смерті.

- Знайди самий найближчий рейс і забронюй квиток, я пакую валізи, - віддав наказ, все ще не до кінця вірячи що це не сон.

Я зі злістю жбурляю телефон у воду і, обпершись руками об ботик, одним ривком вилажу з басейну.

Дід помер через мене, немає жодних сумнівів, тепер мене до кінця життя мучитиме совість. Адже ж міг стриматися, міг погодиться з дідом, повернутися з чергової відпустки і допомогти зі справами на заводі. А тепер що? Що? Тепер «СтальПром» повністю ліг на мої плечі. Я єдиний спадкоємець статків Островського і кермо управління з цього дня переходить до мене.

Прощай безтурботне життя. Прощай відпустка кожен місяць. Прощайте дівчата. Прощавай свобода. Та все прощай!

Одним махом я згріб одяг з шафи і закинув у величезну синю валізу. Сів на ліжко, ховаючи обличчя у долонях і намагався зрозуміти як тепер жити. Я був пригнічений смертю єдиної рідної людини, але відповідальність, яка так раптово звалилася на мої плечі, трохи приглушувала скорботу в цей момент та не давала зірватися.

- Кір, що сталося? – у кімнаті з'явилась Віолетта, але мені було не до неї, потрібно закінчувати збори і їхати в аеропорт.

- Вілла проплачена до кінця наступного тижня, можете залишитися тут, а мені терміново потрібно повернутися додому, - дістаю з тумбочки документи, хапаю за ручку валізу, йду до дверей і різко зупиняюся перед величезним дзеркалом.

Плавки, краплі води, що стікають вниз по плечах, божевільний погляд - відмінний видок для перельоту, нічого не скажеш. Роблю кілька глибоких вдихів, намагаючись заспокоїтися і раптом мені в голову приходить геніальна думка: адже можна найняти людину, яка буде всім заправляти, а я буду отримувати прибуток і далі насолоджуватися життям.

- Точно, так і зроблю, найму директора і кого там ще потрібно, звільню Левандовську, поховаю діда з почестями і поїду на зиму до Каліфорнії, - бубню собі під ніс, намагаючись збудувати плани на подальше життя. Натягую сухий одяг, і з жалем покидаю віллу, залишаючи своїх дівчаток.