Читати книгу - "Вихор почуттів, Ксенія Стрілець"

- Дуже приємно. Андрій, - тисне руку у відповідь. - Теж друг.

- Яка ж я багата на друзів, - усміхаюсь цьому чоловічому дуету. - Вип'єш з нами кави?- звертаюсь до Андрія і вказую йому на місце біля себе.

Сподіваюсь, що я ніколи не пожалкую, що познайомила цих двох. 

Коханий: “Намет чи номер в готелі?”

Отримую чергове повідомлення від Слави в продовженні нашої гри, але з відповіддю вагаюсь. Не хочу здатися зніженою панночкою, та все ж таки ночівля в наметі не моя стихія.

Я: “З коханим хоч у шалаші” пишу завуальовано, але слідом додаю “Та шалаш має бути з вбиральнею.”

Коханий: “Так і знав” одразу приходить відповідь, а слідом за нею і наступне повідомлення, що змушує мене дурнувато посміхатись “Подзвоню о сьомій”.

Відкладаю телефон та налаштовуюсь вибачитись перед хлопцями, що відволіклась, та це зайве. Якби зараз я встала та пішла геть, вони б цього навіть не помітили. Я і гадки не мала, що такі різні, як мені здавалось, чоловіки можуть знайти спільну мову. Є такі люди, що весь вечір випивають, гуляють та під завершення свята починають планувати спільні подорожі, так і ці двоє, мало того, що в них виявилось чимало спільних знайомих, так вони вже прикидають, який бізнес закрутити разом. Та я не заважаю, лише насолоджуюсь приємною чоловічою компанією та фруктовим чаєм, бо постійно пити каву без кофеїну, то як їсти борщ без сала.

- От і я їй кажу, що треба більше вірити в себе, - переводить погляд на мене. - Ось цей готель, він сам по собі нормальний, але нема в ньому якоїсь родзинки. Точніше, не було, поки не з'явилась Аліна. А от зараз навіть сад є. А вона в декрет зібралась, - бурчить незадоволено.

- Як вона ще буде проситися назад, якщо малі будуть хоч на половину такі ж безбашені, якими були ми з братом у дитинстві, - сміється Андрій і замовкає коли розуміє, що згадав брата, наче Слава став тим, чиє ім'я не можна називати.

- Щось я не зрозумів, у тебе що, двійня? - уточнює Антон.

- Близнюки, але ще невідомо хлопці чи дівчата.

- Звісно, що хлопці, - впевнено каже Андрій, змовницьки дивиться на Антона і вони починають реготати. Це що, якийсь чоловічий клуб, в який я випадково потрапила?

Антон стає серйозним та замисленим, і його відповідь не змушує на себе довго чекати:

- Зробимо так: ти працюєш скільки тобі треба, до оформлення декретної відпустки. Людмила Іванівна, мій бухгалтер, зателефонує тобі і скаже які їй потрібні від тебе документи, - він робить паузу, щось знову обмірковує, і продовжує. - Одну з дівчат адміністраторів, кому найбільше довіряєш, робиш старшою, за твоєї відсутності. Всі важливі справи залишаються за тобою. Можеш працювати тут або вдома, мені все одно. Коли прийде час, спокійно народжуєш і насолоджуєшся моментом, а коли набридне міняти підгузки, то в будь-яку мить повертаєшся на роботу. Зрозуміла?

- Тобто ви мене не звільняєте? - про всяк випадок уточнюю, на що Антон лише приречено хитає головою.  

Після спонтанних дружніх посиденьок Андрій прощається та їде у справах, а ми з Антоном рушаємо на прогулянку готелем, щоб він на власні очі глянув на що пішли його гроші виділені на ремонт.  Робочий день завершуємо у моєму кабінеті, я - вичавлена наче лимон, Антон - бадьорий та веселий. І якщо зараз я поплентаюсь в свою маленьку квартирку очікуючи на дзвінок від коханого, то Антон скоріше за все поїде далі тусуватись.

Переступаю поріг квартири і одразу мчу до вбиральні. Швиденько приймаю душ, наношу на обличчя маску, щоб освіжити шкіру та прибрати втому та вкладаю феном волосся, саме так, як подобається Славі. Ми не так часто спілкуємось по відеозв'язку, тому саме в цей вечір я хочу виглядати гарною, а не втомленою конякою, що цілий день орала землю.

- Привіт, - нетерпляче вигукую приймаючи виклик від коханого. 

- Привіт, - відповідає Слава, і хоча телефон трохи змінює голос та я все також млію від його ніжного й водночас глибокого тембру.

Спираюсь спиною на подушку та вмощую зручніше телефон, щоб краще бачити на екрані таке рідне та кохане обличчя. Під боком зарані підготовлена тарілка з нарізаними фруктами та сиром, бо розмовляти ми будемо не одну годину, а переривати розмову й бігти на кухню, щоб задобрити свій урчащий шлунок я не збираюсь.

Звук від отриманого повідомлення пробирається крізь свідомість та я його ігнорую. Екран продовжує зрадницьки яскраво світити прямісінько в очі і я перевертаю гаджет екраном донизу та заснути вже не можу. Кому це не спиться… о п'ятій ранку? Розблоковую телефон та відкриваю відеоповідомлення від незнайомого номера. 

Білявка в коротенькому безсоромному сарафані стукає у сірі двері і вивалює на показ цицьки в очікуванні поки їй відчинять. 

Від побаченого сон в мить розвіяло і я сідаю в ліжку вдивляючись в те, що відбувається на екрані. Зважаючи на те, що його прислали мені, то за класикою жанру двері має відчинити Слава… і він таки їх відчиняє.

Дівчина показує йому пляшку шампанського, що тримає в лівій руці, а сама грайливо переминається з ноги на ногу. Він їй щось каже, а потім ширше відчиняє двері і пускає в середину. Виляючи стегнами дівка проходить повз Славу і правою рукою веде по його грудях.

А мене починає вивертати. Біжу до вбиральні де мене покидають нещодавно з'їдені фрукти. Повернувшись до кімнати, ще декілька разів передивляюсь відео і пишу три повідомлення.

Перше, у відповідь на прислане відео:

“Хоч би целюліт на ляшках фотошопом замазала”, а про себе додаю “Стерво біляве”.

Друге пишу Славі і пересилаю відео:

“Дивись яку цікавинку мені прислали”.

А третє пишу сестрі:

“Нічого не питай, просто перевір”, а слідом додаю “Будь ласка”.