Читати книгу - "Без тебе ніяк, Лаванда Різ"

Єва із завмиранням озирнулася ще раз, щоб вже упевнитися остаточно.

Ні, все відбувається насправді - федеральна в'язниця стоїть на своєму місці, і на цей раз вже далеко за її спиною.

У кишені дванадцять баксів, не густо, хіба що на один раз поснідати у якій-небудь забігайлівці. Хоча, .... тепер вона володіє набагато більшим багатством - свободою. Нехай й вистражданою таким кривим шляхом.

На душі…. занадто багато накипу та виючих тіней, як для двадцятишестирічної молодої жінки.

Зате у голові вкоренилася затята мета, яка розрослася за три роки до неймовірних масштабів, перепрошивши кожну клітину її мозку.

Коли на рубежі відчаю у людини з'являється тверда мета -  часто віра та надія у такому випадку вже не потрібні. Особливо якщо збираєшся досягти свого будь-якими засобами. А Єва була налаштована саме так. Тому набравши повні груди гірко-солодкого повітря свободи, Єва рішуче стиснула кулаки.

Вона прекрасно знала що змінилася - загрубіла та стала жорсткішою, але вона приймала ці зміни у собі з несамовитою вдячністю тій самій долі, яку всупереч усьому вона не звинувачувала. Винний вже давно був визначений та тричі нею проклятий.

Тюрма безжально переробила її під прийнятий стандарт виживання у цьому світі, нажаль, залишивши всередині незгладимий потворний відбиток. Контролюючи кожну свою думку, Єва змушувала себе концентруватися лише на головному, забороняючи собі згадувати та шкодувати себе. Дівчина марила тільки одним - обійняти свого сина.

***

- Як воно? - Оггі окинув її таким поглядом, у якому могло приховуватися що завгодно. «Як відчуваєш - так і сприймай» говорив такий погляд.

Чорні вміли так дивитися, не дивлячись на їхню неймовірну емоційність, це теж було частиною темпераменту, його іншою стороною.

- Ну, напевно, я б ніколи не відчула таку потребу у роздільному харчуванні та  занятті спортом, якби не цей «храм» переродження, де особливо настирних мотивують ще й самоосвітою з печивом на десерт за те, що тримаєш свою пельку закритою. Я тепер навіть саму себе не впізнаю, - Єва зобразила уїдливу посмішку на своєму бездоганному обличчі.

Розсміявшись та вилаявшись у своїй улюбленій бридкій манері, Оггі нарешті привітно блиснув очами:

- Навіть завидно, дідько тебе вхопи. Звучить, ніби у такому святому місці повинен побувати кожен.

- Ох, хлопче, ти маєш рацію, деяким би не завадило зайвий раз поміркувати  над сенсом життя. Так що, я не дарма прийшла до тебе?

- Все що тобі знадобитися - я дістану, Єва. Чорні тримають слово. Сестра мого кореша - моя сестра.

- Поки що мені досить компа та байка. І нехай мені звільнять квартиру Майка, якийсь час поживу у вашому кварталі. Зажди, ще дещо, ... можливо мені знадобляться документи чистої непорочної особистості та... зброя.

- Не питання, - впевненим жестом заспокоїв її Оггі, ватажок банди.

Здавалося, Єва втратила значення часу, необхідність спати та приймати  їжу. Для неї не відчувалося різниці - чи то пройшла вже ціла доба, чи то всього лише шість годин. Сидячи біля монітора, шерстячи сторінки інтернет газет, форумів, обривки інтерв'ю з телебачення, вона вперто вишукувала потрібну їй інформацію, роблячи для себе лаконічні позначки. Аби тільки не відволікатися на голодні спазми вона запихали в себе несмачний бутерброд, дрімала пару годин та нишпорила далі, ловлячи навіть найменшу згадку про Адама Пірса. Про його можливих бізнес партнерів та плани на майбутнє, про які цей фінансовий магнат згадував побіжно або двозначним натяком. І така одержимість більше нагадувала полювання, полювання на рідкісного майже невловимого хижака.

- Як я виглядаю? - розгладжуючи на собі блузку, Єва покрутилася перед граючою у покер бандою Оггі. Четверо хлопців одночасно підвели на неї очі, переглянувшись між собою, після чого знову втупилися у карти.

- Знаєш, сніжок, смаки у всіх звичайно різні. Але якщо ти зібралася вразити свого колишнього хахаля, то тобі ще варто попрацювати над собою, - кинувши свої карти на стіл, похитав головою Оггі.

- Та ти сама чарівність та прямолінійність, - сердито буркнула Єва, машинально закручуючи свою кучеряву копицю золотистого волосся у тугий хвіст. - Я вирушаю на співбесіду у велику рекламну компанію. Посада та перспективи - збожеволіти можна від щастя, якщо я її здобуду. Але розмову проводить жінка: успішна, старше п'ятдесяти, сама підняла свій бізнес та сколотила капітал, зубаста куленепробивна стерва.

- Так ти йдеш на зустріч з самим дияволом? - затиснувши у зубах сигарету, одізвався Оггі. - Тоді нічого трахати собі мозок, дитинко, хрін знає, чим таким тіткам можна догодити, - Оггі лаявся як дихав.

- Дякую за пораду, обов'язково повішу її на стіну у рамочці. Жирним шрифтом. Особливо першу його частину. Можна навіть взяти собі за життєве кредо, - обурено закотивши очі, Єва вже зібралася йти.

- Ти даремно відшила мій варіант. Завалити цього багатого виродка краще рішення, - Оггі нітрохи не сумнівався у своїй правоті, інші хлопці його підтримували мовчазною згодою.

- І що тоді, га? Кому тоді передадуть опікунство над моїм сином? Тим більше підібратися до Адама не так просто, - похитала головою Єва, примруживши свої виразні, золотисто-чайного кольору очі. - Вбивство Пірса не вирішить проблему, тільки додасть нових. Це тобі не якийсь там почесний листоноша кварталу або менеджер року - це гроші, становище та влада у одній особі. Поліція усе місто переверне, і в першу чергу відвідає мене. З цією сволотою потрібно домовлятися. Я хочу укласти з Пірсом угоду.