Читати книгу - "Спомини"

мені з вдоволенням, казали тільки, що воно засміле, і побоювалися репресій з боку німців. Воно було надруковане в “Краківських Вістях”[473]. По похороні на засіданні Ради вибирано наслідника Костя Левицького. Одначе, ніхто не хотів прийняти цього уряду, тому що уряд був зв’язаний з нараженням життя. Предкладали і мені, одначе я, як архиєпископ, не міг його прийняти.

У часі гітлєрівської окупації помер в Празі ректор Українського вільного університету — професор Горбачевський[474], і тамошня громада прохала Митрополита прислати єпископа на похорон. Митрополит післав о. Ґалянта до мене, щоби я вибрався до Праги, і я поїхав та відправив похорон. При тій нагоді стрінувся з новим ректором УВУ і професорами та був у президента Карпатської України отця-доктора Августина Волошина[475], що мешкав у своїй віллі в Празі на Сміхові под Ліпкамі. З Праги поїхав я до Відня і до апостольського нунція в Берліні Орсеніґо[476] та й стрінувся з полковником Мельником. З того приводу мав я в часі ув’язнення великі прикрості в тюрмі, бо НКВД вважало це політичним актом.

Тим часом розпочався 1944 рік. Загалом внедовзі після зайняття гітлєрівцями Львова, серед українських політичних діячів ширилася думка, що фюрерський устрій банкротує. Гітлєрівці збиралися зайняти Індію, але на Кавказі були розгромлені, і швайцарське радіо заповідало їхню катастрофу. Вони почали відворот, який вкінці докотився до Львова. В часі того організація УПА була в повному ході. Найвищого урядника після ґубернатора Вехтера[477] вбили большевики. Гітлєрівці хотіли робити на Святоюрській горі під церквою якесь своє схоронище, так що о. Климентій приходив до мене, щоби я інтервенював, і після того вони справді відступили від свого пляну. Рівно ж мусів я інтервенювати в командира оборони Львова, щоби на Св. Юрі не робили військових обсерваційних пунктів.

Коли творилася дивізія “Галичина”, то я мусів правити Службу Божу для новобранців в заступництві Митрополита, на якій був і ґубернатор Вехтер[478], а проповідь говорив о. Лаба. Після Служби Божої прийшов Вехтер і дякував мені, кажучи, що Служба Божа “war ein Erlebnis für mich”[479]. Мене запросили на почесну трибуну під час дефіляди, одначе я не пішов, а Вехтерові дуже залежало на тім, щоби я був, тому за мною допитував, але якось мене там оправдували. На прийняття я також не ходив. Уже при зорганізуванню дивізії і при інших виступах я звертав увагу покійному Митрополитові, щоби Церкву не анґажувати в гітлєрівських імпрезах, бо