Читати книгу - "Стів Джобс"

розташовувалася на першому поверсі його будинку біля ріки Іст-Рівер на Мангеттені. Вона та її співробітники почали гадати, хто може бути її братом. Може, Джон Траволта? Ця версія їм подобалася найбільше. Інші актори також були привабливими кандидатами. За хвилю хтось таки сказав, що, можливо, це «хтось із тих юнаків, які вигадали комп’ютер Apple», але ніхто не міг згадати їх імен.

Зустріч брата й сестри відбулася у коридорі готелю «Сент-Регіс».

— Він був таким прямим і милим, просто звичайний хороший хлопець, — пригадувала Мона.

Вони с Джоаною посиділи кілька хвилин, погомоніли, а потім він запросив свою сестру на прогулянку — лише вони вдвох. Джобс був вражений, що у нього тепер є сестра, та ще й така схожа на нього. Вони обоє віддавалися своїй творчості, переймалися навколишнім середовищем, були чуттєвими, але сильними. Прогулюючись, вони помічали одні й ті ж архітектурні деталі і говорили про них навипередки.

— Моя сестра — письменниця! — бурхливо розповідав Джобс своїм колегам у Apple, тільки-но про це дізнався.

Плімптон влаштував вечірку на честь роману «Де завгодно, але не тут» в кінці 1986 року, і Джобс полетів до Нью-Йорка, щоби супроводжувати туди Мону. Вони надзвичайно зблизилися, хоч їхня дружба не була позбавлена непорозумінь, ураховуючи те, ким вони були і яким чином потоваришували.

— Спочатку Мона була не в захопленні від моєї появи у її житті, і їй не подобалося, що її мама настільки прикипіла до мене емоційно, — говорив він згодом. — Та ми взнавали один одного більше і з часом стали справжніми друзями, і вона — моя родина. Не знаю, що робив би без неї. Не можу собі уявити кращої сестри. Ми з моєю звідною сестрою Петті ніколи не були такими близькими.

Мона також глибоко прив’язалася до брата й іноді аж надто піклувалася про нього. Та згодом вона напише про нього гострий роман «Такий, як усі», у якому з неприємною точністю змалює його примхи.

Одна із тих речей, через яку вони сварилися, був її одяг. Мона вдягалася, як бідний прозаїк, і він сварив її за те, що вона не носить «надто спокусливого» одягу. Якось Джобсові коментарі так дістали Мону, що вона написала йому листа: «Я молода письменниця, і це моє життя, і, взагалі-то, я не збираюся бути моделлю». Він не відповів. Але за деякий час на її адресу прийшла посилка від японського дизайнера одягу Іссі Міяке, чий абсолютно технологічний стиль зробив митця улюбленцем Джобса.

— Він ходив замість мене по магазинах, — згадувала Мона, — і обирав чудові речі, які були мого розміру і надзвичайного кольору.

Був один брючний костюм, який подобався йому найбільше, тож у пакунку в результаті опинилися три ідентичних костюми.

— Я і досі пам’ятаю ті перші костюми, які прислав Моні, — говорив він. — То були лляні верхні частини костюму і штани, і все такого сіро-зеленого кольору, який так пасував її рудуватому волоссю.

Загублений батько

Під враженням від зустрічі з братом Мона Сімпсон захотіла знайти свого батька, який залишив їх, коли дівчинці було лише п’ять років. Відомі письменники Мангеттену Кені Аулета і Ніка Піледжі познайомили її з поліцейським на пенсії, який мав власну детективну агенцію.

— Я віддала тому детективові всі заощадження, що мала, — пригадувала Сімпсон. — Але він нічого не виявив.

Потім вона знайшла ще одного приватного детектива у Каліфорнії, який міг знайти адресу Абдулфатти Джандалі у Сакраменто через пошук у відділі автотранспортних засобів. Сімпсон повідомила про це братові і прилетіла з Нью-Йорка, щоби побачитися з чоловіком, який був їм батьком.

Джобса зовсім не цікавила зустріч із ним.

— Він не поводився зі мною добре, — пізніше пояснював. — Я не маю нічого проти нього, я радий, що живий. Але що найбільше мені не подобається — це те, що він не поводився добре і з Моною. Він покинув її.

Хоча Джобс і сам покинув свою нешлюбну доньку Лізу і зараз намагався відновити їхні стосунки, проте це зовсім не пом’якшило його ставлення до Джандалі. І Сімпсон поїхала до Сакраменто сама.

— Зустріч була вражаючою, — пригадувала Сімпсон.

Вона знайшла батька у невеличкому ресторані, в якому він працював. Здавалося, Джандалі приємно бачити її, але йому було байдуже, як вона живе. Вони проговорили кілька годин, і він розповів, що після Вісконсина покинув навчання і пішов у ресторанний бізнес.

Джобс попросив Мону при зустрічі з батьком не згадувати його — так вона і зробила. Та у якийсь момент Джандалі мимохідь сам згадав, що у них з її матір’ю була ще одна дитина до того, як народилася Мона, і це був хлопчик.

— Що з ним трапилося? — запитала вона.

— Ми ніколи вже не побачимо його, — відповів він. — Та дитина зникла.

Сімпсон вжахнулася, але промовчала.

Інше дивовижне одкровення трапилося, коли Джандалі описував ресторани, якими він керував раніше. Серед них були і висококласні заклади, і навіть модніші, запевняв він, ніж той, в якому вони сиділи зараз у Сакраменто. Він емоційно розповідав їй, що жалкує, що вона його не бачила, коли він управляв рестораном середземноморської кухні на півночі від Сан-Хосе.

— То було прекрасне місце, — мрійливо говорив він. — Усі ці успішні у сфері високих технологій люди приходили туди. Навіть Стів Джобс.

Сімпсон була приголомшена.

— О так, він приходив до нас. Він дуже милий хлопець і давав щедрі чайові, — додав її батько.

Мона Сімпсон ледь не закричала: «Стів Джобс — це твій син!».

Коли їхня зустріч завершилася, вона відразу зателефонувала Джобсу з вуличного телефонного автомату у кафе Espresso Roma у містечку Берклі. Додаючи жару до своєї особистої та сімейної драми, він приїхав із Лізою, яка на той час училася у початковій школі і жила зі своєю матір’ю Крісанн. Коли вони всі зібралися в кафе, було вже близько десятої вечора, і Мона заходилася розповідати. Зрозуміло, що Джобс був вражений, коли вона згадала ресторан біля Сан-Хосе. Він пам’ятав, як був там, і навіть пригадав зустріч із чоловіком, який, як виявляється, був його біологічним батьком.

— То було так дивно, — говорив він пізніше про це одкровення. — Я був у ресторані кілька разів і пригадую власника. Це був лисуватий сирієць. Ми неодноразово тиснули один одному руки.

Та, незважаючи на це, у Джобса не виникло бажання побачити його.

— Тоді я вже був багатою людиною і не довіряв йому, бо гадав, що він мене може шантажувати або розказуватиме про це у пресі, — згадував Стів. — Я попросив Мону не розповідати йому про мене.

Вона зголосилася, але за кілька років