Читати книгу - "Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели"

Чендлер рухався по Бродвею разом з натовпом, який являв собою виставку вечірнього вбрання. Цього вечора він був не тільки спостерігачем, а й одним з експонатів виставки. Наступні шістдесят дев’ять вечорів він буде обідати в дешевому костюмі за сумнівними табльдотами[256] біля стойки випадкового бара, або у своїй кімнаті сендвічами та пивом. Але він ладен був це робити, бо був справжнім сином метушні великого міста, і один вечір, освітлений яскравими вогнями, відшкодовував йому втрачене за численні вечори, проведені в пітьмі.

Чендлер ішов далі, поки сорокові вулиці почали перетинати великий, залитий світлом шлях насолод. Бо було ще рано, а коли людина належить до вищого світу тільки один день з сімдесяти, їй хочеться продовжити цю приємність. Погляди — сяючі, зловісні, цікаві, захоплені, задирливі, спокусливі — були звернені до нього, бо його вбрання та вигляд показували, що він є одним з учасників години втіх та розваг.

На одному розі він зупинився, замислившись над питанням, чи не час повернути назад і піти до відомого модного ресторану, де він звичайно обідав у дні своїх надмірних розкошів. Саме в цю мить якась дівчина, що поспішала з-за рогу, посковзнулась на грудці заледенілого снігу і впала просто на тротуар.

Чендлер зараз же з дбайливою люб’язністю допоміг їй підвестись. Шкутильгаючи, дівчина відійшла до стіни будинку, сперлась на неї і скромно йому подякувала.

— Я, здається, розтягнула ногу, — промовила вона. — Нога підвернулась, коли я падала.

— Вам дуже боляче? — спитав Чендлер.

— Тільки коли я на неї спираюсь. Гадаю, що через дві-три хвилини я зможу йти.

— Чи не можу я вам ще чим-небудь допомогти? — запропонував юнак. — Може, покликати кеб або...

— Дуже дякую, — тихо, але тепло промовила дівчина. — Не турбуйтесь. Як це зі мною могло трапитись? І каблуки в мене найзвичайнісінькі. Я не можу скласти вину на них.

Чендлер глянув на дівчину і відчув, що у нього зростає цікавість до неї. Вона була якось витончено гарненька, а її очі світились веселістю та добротою. Вдягнена вона була у просту й дешеву чорну сукню, схожу на ті, що носять продавщиці. Під дешевим капелюшком з чорної соломки, єдиною прикрасою якого була оксамитова стрічка з бантом, виднілись кучері блискучого темно-каштанового волосся. З неї можна було писати портрет гарної, повної власної гідності трудящої дівчини.

Раптом нова ідея осяяла молодого архітектора. Він запросить цю дівчину пообідати з ним. Це було саме те, чого не вистачало його блискучим, але самітнім святам. Короткий час його витончених розкошів приніс би вдвоє більше насолоди, якби він міг провести його у товаристві жінки. Вона була порядна дівчина: її манери й мова підтверджували це. І, хоч вона була у дуже простому вбранні, він відчув, що йому буде приємно сидіти з нею за столом.

Ці думки швидко промайнули в його голові, і він вирішив запросити її. Певна річ, це було порушення правил пристойності, але дівчата, які живуть на власний заробіток, часто нехтують формальностями у таких справах. Взагалі, вони проникливо судять про чоловіків, і у своїх діях віддають перевагу власній думці перед марними умовностями. Якщо розсудливо витратити його десять доларів, вони удвох зможуть справді чудово пообідати. Цей обід, безсумнівно, буде видатною подією у сірому повсякденному житті дівчини; а від її відвертого захоплення його тріумф та насолода стануть ще більшими.

— Я гадаю,— сказав він цілком серйозно, — що ваша нога потребує довшого відпочинку, ніж ви думаєте. От я і збираюсь запропонувати вам спосіб, щоб дати їй відпочинок і одночасно зробити мені приємність. Я саме збирався пообідати на самоті, коли ви впали на розі вулиці. Ходімо пообідаємо десь у затишному місці, приємно побалакаємо, а за цей час біль у нозі вщухне, і, я певен, ви легко дійдете додому.

Дівчина кинула швидкий погляд на відкрите, приємне обличчя Чендлера. У її очах майнув яскравий вогник, а потім вона дружелюбно посміхнулася.

— Але ж ми не знайомі... чи добре це буде? — з сумнівом промовила вона.

— Нічого поганого в цьому немає, — сказав він просто. — Я сам вам відрекомендуюсь... дозвольте... містер Тауерс Чендлер. Після обіду, який я спробую зробити якомога приємнішим, я скажу вам “На добраніч!” або проведу вас до ваших дверей, — як вам більше сподобається.

— Але Господи, у цій старій сукні та капелюшку! — сказала дівчина, глянувши на бездоганне вбрання Чендлера.

— Це не має ніякого значення,— радісно сказав Чендлер.— Я певен, що ви чарівніші у вашій сукні, ніж будь-яка з дам, яких ми побачимо, у найвитонченішому вечірньому туалеті.

— Нога в мене ще справді болить, — призналась дівчина, обережно спробувавши ступити. — Я, мабуть, прийму ваше запрошення, містер Чендлер. Можете звати мене... міс Меріан.

— У такому разі ходімо, міс Меріан, — сказав молодий архітектор весело, але з бездоганною чемністю, — вам не доведеться йти далеко. На наступному кварталі є хороший та дуже пристойний ресторан. Зіпріться на мою руку... ось так... і помалу підемо. Нудно обідати на самоті. Я навіть трохи радий, що ви посковзнулися на льоду.

Коли їх посадовили за гарно сервірований столик і послужливий офіціант нахилився, чекаючи їх розпоряджень, Чендлер відчув справжнє блаженство, яке давали йому його періодичні вилазки.

Цей ресторан не був таким розкішним і претенціозним, як той далі по Бродвею, де він звичайно обідав, але мало в чому поступався йому. За столиками сиділо немало відвідувачів, вигляд яких промовляв про їх багатство, тихо грав оркестр, не заважаючи одержувати насолоду від приємної бесіди, а кухня та обслуговування були понад усяку критику. Його супутниця навіть у своєму дешевому капелюшку та сукні трималася з такою гідністю, яка додавала щось особливе до природної краси її обличчя та фігури. А коли вона дивилась на Чендлера, який був пожвавлений, але стриманий, у його схвильовані, чесні блакитні очі, на її чарівному личку з’являвся вираз дуже близький до захоплення.

І тут Тауерса Чендлера охопило безумство Манхеттена[257], шаленство суєти та самовихваляння, бацила хвастощів і провінціальна чума дешевого позерства. Він на Бродвею, оточений шиком і розкошами, і було кому подивитись на нього. На цій комедійній сцені він вирішив у свій один вечір зіграти роль метелика моди та нероби з грошима і смаком. Він був відповідно вдягнений для цієї ролі, і його ангели-хранителі не мали досить сили, щоб перешкодити йому зіграти її.

І він