Читати книгу - "Невдячна іграшка"

– Дівчинко моя мила, Валю! Я чудово розумію твоє бажання. Це абсолютно логічно, якщо ти й справді закохана в мене. І я дуже вдячний тобі за довіру, але вибач мені. Я не можу взяти на себе таку відповідальність. Ти ще надто юна, маленька. І можливо пройде трохи  часу, й тоді ти про все пошкодуєш і зненавидиш мене за те, що я такий дорослий, зрілий чоловік не зупинив тебе від необдуманого, імпульсивного вчинку, ще й скористався тобою. Люба, я так не можу.

– Станіславе, йди ти до біса і не вказуй мені, як жити. За ці десять місяців ти вимотав мені всю душу. Тобі значить можна спати з ким хочеш без кохання, а я маю бути гарною дівчинкою? Вибач, але я більше не хочу. І не треба переді мною тут ламати жодних комедій. Я вже не маленька та геть не дурненька. Я чудово усвідомлюю, бачу, як шалено ти мене хочеш. Та попри всі твої аргументи й пояснення ніяк не можу своїми «курячими» мізками збагнути, чому ти так вагаєшся, такий нерішучий. Ми ж з тобою дорослі люди, і між нами шалений потяг. Чого ти остерігаєшся, чого боїшся, Стасе? 

–  Та нічого я не боюся, Валю. Просто хочу, аби ти до кінця зрозуміла себе, свої бажання, а в пориві юнацької пристрасті не наробила дурниць. Прошу! Ти для мене не пересічна дівчинка, ти для мене важлива. Зачекай ще трохи, дай собі час все усвідомити остаточно, все зваж, аби потім не шкодувати, бо назад вороття не буде, зрозумій! І не треба бути гарною дівчинкою, це не обов'язково. Я тобі в жодному разі не відмовляю, просто, погодься, це неправильно…, – Маєвський бере мене за руку і підносить до вуст, цілує, а я не розумію до чого той жест, якщо він мені відмовляє. Йому мене шкода, чи він шкодує про свій вчинок?  

– Та йди ти Стасе куди подалі зі своїми повчаннями та правилами. Я не хочу жити за планом, я хочу жити за відчуттями. І за відчуттями я обираю тебе, бо всі мої почуття, бажання, мрії тільки про тебе. Як ти не розумієш? Й мені не потрібні роки, щоб врешті-решт прийти до висновку, що я нарешті можу зайнятися сексом з чоловіком моєї мрії. А це ти. І близькості з тобою я хочу зараз, а не через місяць, рік чи коли там. Я кохаю тебе сьогодні й не знаю, що буде завтра. Станіславе, ти мене чуєш?  

– Дівчинко, люба, я тебе чую, але не можу, – Стас говорить з таким надривом, злиться. Боже, навіщо все це, якщо він може усе вирішити лиш одним своїм рішенням, вчинком елементарно. Йому треба просто погодитись переспати зі мною, стати для мене першим. А всі ці його аргументи, переконання, відповідальність, вагання геть ні до чого. Саме своєю нерішучістю він мене бісить. Я ж бачу вже давно, як сильно він мене хоче. Хоч я ще недосвідчена, але ж не сліпа. Невже і чому для нього все це так складно зі мною? І неправда, не вірю, що я йому не подобаюсь. Можливо він боїться, що тоді я його точно ніколи не забуду, як свого першого чоловіка, першого коханця. Але хіба це привід, причина відмовляти й мені, і собі в задоволенні?

– Стасе, ти ідіот! Ти це знаєш? – кажу йому в нервах, злюся. 

– Мила дівчинко, чому ти не розумієш?

– Чого я не розумію, Станіславе? Все ж так просто, елементарно між нами: ти подобаєшся мені дуже, я подобаюся тобі – безумовно, я це бачу. Я до одуру, до тремо тебе хочу, ти згораєш, бісишся від бажання. Не розумію в чому проблема?

– Валю, я так не можу, ти дівчина мого брата, крім того, ти ще надто маленька, пробач. 

– Дякую, що нагадав. Та попри це я кохаю тебе.

– Дівчинко, мила пробач, я не можу!

– Стасе, зізнайся чесно, що причина не в тому, що я дівчина твого брата чи занадто мала для тебе. Просто ти мене не кохаєш.

– Валю, ти помиляєшся, – Станіслав замовкає і так закохано дивиться на мене.

– Маєвський, якщо це правда, то ти тисячу раз ідіот, – вириваю свою руку з його долоні, розвертаюся та різко направляюся до дверей.

– Валю, зупинися, будь ласка. Мила дівчинко, стій, – Стас окликає мене, доганяє, хапає за руку, щосили тягне до себе, обіймає до хрускоту ребер, вдавлює в стіну до болю. Відчуваю його гарячий подих на шиї. Важке дихання. Він такий збуджений, такий заведений. Я не пам'ятаю його таким ніколи. Руки Стаса ковзуть моїм тілом так ніжно і так напористо одночасно. Він обережно стискає мої груди, ніжно пестить, тендітно торкається губ. Вологий дотик, збите переривчасте дихання. Його губи потужно накривають мої. Задихаюся від сили його поцілунку… Умліваю в його руках. Здається, що все між нами ось-ось станеться. Але Станіслав різко зупиняється, відпускає і до моїх вух доноситься:

– Дівчинко, маленька моя, я не можу. Це все так неправильно.

 Стає так нестерпно холодно від почутого, на очі навертаються сльози і я в розпачі з надривом випалюю:

– Станіславе, ти  закінчений ідіот! Не хочеш стати моїм першим, ним стане інший…

Мені так боляче. Так хочеться зникнути, заховатися десь далеко від нього. Я так мрію про нього, так хочу його і для мене це так важливо, а він, незважаючи на те, що я подобаюся йому, ніяк не може наважитися зробити мене жінкою, бо вважає мене ще надто маленькою, попри те, що я повнолітня. І я у відчаї різко штовхаю його, вибігаю за двері й уже за мить сходами несуся догори, до спальні, а до моїх вух долітає благання мого коханого: