Читати книгу - "Невдячна іграшка"

– Стасе, я хочу, щоб ти став моїм першим чоловіком. Ти мені шалено подобаєшся ще з моменту нашої першої зустрічі тоді на трасі. Я думала, що з часом то якось мине. Але пройшов майже рік, і це не минає. Мене і далі тягне до тебе. Я кохаю тебе, Станіславе. Повір, мені геть непросто зробити тобі це зізнання. Я знаю, що ти мене не кохаєш, у тебе інші стосунки. Я деякий час думала, що ти закоханий в Меланію Грабовську, але переконалася, що ні. Проживши майже рік з вами в одному будинку, зрозуміла, що ваш шлюб хоч і не фіктивний, але ваші стосунки, то мильна бульбашка. Між вами немає кохання, і це видно неозброєним оком. Вибач, що я так кажу, але то правда. Якщо ти можеш спати з нею без кохання, то чому не можеш стати моїм першим? Адже я так сильно кохаю тебе, і для мене це надзвичайно важливо. Стасе, я скоро поїду далеко, надовго, і хто зна, як все складеться в майбутньому. Невідомо, чи ми ще коли-небудь побачимось. Хочу, щоб цей спогад про мій перший секс залишився яскравим, приємним моментом. Я хочу запам'ятати тебе саме таким, коли ти кохаєшся зі мною, який ти ніжний. А я певна, що ти саме такий. Будь ласка, зроби це зі мною один раз, не треба більше. Тобі, я надіюся, теж буде приємно. Подаруй мені цю мить щастя. Тобі ж це нескладно, – я вже навіть не ніяковію перед ним, байдуже. Я просто хочу, аби Стас Маєвський, моє перше кохання, став моїм першим чоловіком, а він все ще чомусь вперто пручається. І для мене це катастрофа.

Я прийшла до нього в кабінет з тим проханням, бо він і далі морозиться, вдає, що не бачить в мені дорослу дівчину, а все ще сприймає, як маленьку. Однак я йому уже не вірю, бо надто вже часто ловлю на собі його особливий погляд, такий ніжний і такий збентежений. А ті лагідні дотики до моєї долоні, милі торкання до підборіддя, до щоки, а неймовірно ласкаві «батьківські» обійми, цілунки в скроню.

Зрештою ті його повчальні лекції з виховними моментами, коли він сідає навпроти та щось тихо говорить, то завжди бере мою руку у свою теплу долоню й так обережно проводить пальцями вздовж моїх пальців, ніжно пестить, що від тих дотиків у мене геть затуманюється голова. Я майже нічого не чую з того, що він говорить, бо мене заколисує його хриплий оксамитовий баритон. В ті хвилини я потопаю в тих неймовірно глибоких, чіпких карих очах навпроти, які так відверто сканують мене. І найбільше моє бажання в подібні моменти отримати від коханого чоловіка, Станіслава Маєвського, справжній дорослий поцілунок.

Стас завжди сидить, нахилившись обличчям до мене, а я роздивляюся його пухлі й такі чіткі губи. Вони такі манливі, такі вологі. Він час від часу так смачно їх облизує. Мені так хочеться його поцілувати, а він говорить якісь мудрі фрази. Мені здається, що не завжди доладу, і не по суті, лишень, аби затягнути час нашого виховного спілкування, і не тільки тому, що тоді його не дістає Меланія. Він же виконує функцію піклувальника за двох. Хоч моментами вона все-таки злиться й таки витягує його з наших хвилин забуття телефонним дзвінком, або заявившись власною персоною, коли ті виховні моменти затягуються. Вони йдуть, а я все ще залишаюсь сидіти на тому дивані в залі – дивовижному місці моїх виховних розмов зі Станіславом. Якщо точніше, то його монологів, бо в основному я слухаю, але не слова, а як ллється його чарівний голос, який заколисує мене, розслабляє. І під його заворожливу мелодію я мрію про Стаса. Ох, Станіславе! Замріялась.

А вже за кілька хвилин з їхньої спальні, яка власне знаходиться поруч з аркою навісного балкона на другому поверсі, чується перепалка. Двері чомусь завжди хтось залишає прочиненими. Здогадуюся, що це спеціально робить Грабовська, аби я чітко затямила собі, що Маєвський не формальний її чоловік, а пристрасний та палкий коханець. І до моїх вух спочатку долітають її закиди, що він надто зі мною панькається та докори, що я ще мала і йому треба думати головою, а не тим місцем, що в штанях.

І хоч Станіслав пробує тій мегері пручатися, сиплячи логічними поясненнями та аргументами, але все це лишень безрезультатно здригає повітря. І я вже навіть можу точно визначити момент, коли прозвучить коронна фраза Грабовської: «Стасе, я не дурна і все бачу, як ти пускаєш слюні за тою малоліткою. Але я не допущу ваших стосунків. Маєвський, ти мене чуєш?» Зрештою вибухає скандал, після якого вони замовкають.

Здається мені, що все закінчується бурхливим сексом, тобто Стас таким чином вибачається, бо чується томливий стогін розмореної Грабовської, а я неохоче піднімаюсь з дивана камінної зали та повільно понуро тягнуся у свою спальню.

А після мого повноліття такі виховні посиденьки Маєвський взагалі приловчився влаштовувати вже не в залі чи на кухні, а у власному кабінеті й тільки тоді, коли Грабовської вдома немає.

А останнього разу під час чергового скандалу в цій ідеальній, на людях, родині було ще й доповнення до вже звичного тексту. Під час їхньої сварки Грабовська вибухнула черговим звинуваченням в бік Маєвського:«Зрештою, Станіславе, а чому б їй нарешті уже не переїхати в батьківський будинок. Вона вже два місяці, як повнолітня. Якщо дівчинка сама не розуміє, то ти мусиш їй це коректно запропонувати, бо мені якось не випадає. Ми з нею не настільки близькі, тому вона може роздути це до гучного скандалу, стверджуючи, що я її виганяю. Впевнена, ти розумієш, що я посадова особа, і мені не потрібна зайва метушня у пресі».

Саме це стало для мене сигналом, що мені пора пакувати валізи. Але перед тим я таки вирішила спробувати зробити своє зізнання Станіславу. Бо потім у мене такої можливості, скоріш за все, вже не буде. І ось я стою в його кабінеті з розхристаною душею і, наче перекупка на базарі, що пропонує свіжий товар, так я безсоромно пропоную себе чоловіку моєї мрії, такому бажаному, коханому, і вже навіть не ніяковію. А він тримає мене за плечі, прискіпливо вдивляючись  в очі. Його ніжний погляд вселяє надію, а такі жадані, такі манливі губи лепечуть якусь повну дурню: