Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 2, Мурасакі Сікібу"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Хотару, принц Хьобукьо, син імператора Кіріцубо, молодший брат Ґендзі
Імператор Рейдзей, нинішній Імператор, Імператор з палацу Рейдзей, син Фудзіцубо і Ґендзі (офіційно син імператора Кіріцубо)
Ньоґо Сьокьоден, мати принца-спадкоємця, сестра Хіґекуро
Акіконому, Імператриця з палацу Рейдзей, 32—38 років, дочка пані Рокудзьо і принца Дзембо, названа дочка Ґендзі, дружина імператора Рейдзея
Мурасакі, пані Весняних покоїв, 33—39 років, дочка принца Сікібукьо, дружина Ґендзі
Пані Акасі, 32—38 років, кохана Ґендзі, мати імператриці Акасі
Монахиня Акасі, стара монахиня, мати пані Акасі
Ханацірусато, пані Літніх покоїв, колишня кохана Ґендзі
Обородзукійо, Найсі-но камі з Другої лінії, придворна дама імператора Судзаку, колишня кохана Ґендзі
То-найсі-но суке, дочка Кореміцу, кохана Юґірі
Кумої-но карі, дружина Юґірі (Удайсьо), 22—28 років, дочка Великого міністра
Пані Оомія, бабуся Юґірі та Кумої-но карі (мати Аої й То-но цюдзьо)
Оціба, Друга принцеса, дочка імператора Судзаку, дружина Касіваґі
«Начебто зрозумілі слова, — подумав Касіваґі, прочитавши листа Кодзідзю, — але які жорстокі! Невже й надалі доведеться задовольнятися такими ж банальними відповідями? Невже вона сама, без посередниці, ніколи не скаже свого слова?» І саме тоді в ньому зародилася ненависть до Ґендзі, якого досі глибоко поважав як найдостойнішу в світі людину.
В останній день цього місяця в садибі на Шостій лінії зібралося безліч гостей. Прийшов сюди і засмучений Касіваґі з надією, що, помилувавшись квітами біля покоїв принцеси, зможе розвіяти свою тугу. Цього року палацові змагання зі стрільби з лука, що зазвичай проводилися другого місяця, на превеликий жаль багатьох, не відбулися, а третього місяця припадали роковини дня смерті матері Імператора[356]. Тож, коли пішла чутка, що в садибі на Шостій лінії відбудеться якась урочиста подія, всі заквапилися туди. Звичайно, приїхали обидва начальники Лівої і Правої імператорської охорони — Хіґекуро і Юґірі, пов’язані з господарем садиби родинними узами, а з ними наввипередки і їхні підлеглі. Ґендзі думав обмежитися змаганням з малим луком, але, помітивши серед гостей чудових майстрів зі стрільби з великого лука, покликав їх до себе і попросив показати своє мистецтво. Всі вправні лучники перед змаганням були розділені на команди — лівих і правих, парних і непарних.
Надвечір сад поступово огорнув легкий серпанок, нагадуючи, що весна наближається до кінця. А коли подув поривчастий вітер, несила було відійти від вишень, з яких злітали пелюстки. Вже сильно захмелілі гості вигукували: «Які чудові дари отримали переможці!.. Приємно бачити, як у їхньому виборі відбилися смаки дарувальниць!.. Навряд чи хтось хотів би дивитися на пихатих придворних слуг, які нібито “влучають сто разів поспіль у вербовий листок...”[357] Набагато приємніше спостерігати, як змагаються шляхетні особи».
Після того обидва начальники Імператорської охорони і решта гостей спустилися в сад. Незвична задума Касіваґі привернула увагу Юґірі, який, дещо знаючи про нього, з тривогою на серці подумав: «З ним відбувається щось погане... О, все це не на добре...» Юнаки завжди дружили. У нашому світі рідко зустрічаються друзі, так щиро пов’язані один з одним. Досить було через якусь дрібницю одному засмутитися, як другого охоплювала тривога.
Побачивши Ґендзі, Касіваґі боязко опускав очі. «Як я міг навіть думати про таке?.. — дорікав він собі. — Адже досі я ніколи не дозволяв собі нічого негідного, за що люди мене позаочі осуджували б. А тим паче такого зухвалого вчинку...» І от у такому стані розпачу йому захотілося принаймні заволодіти китайською кішечкою принцеси. «Звісно, я не зможу розказати їй про все, що мучить мою душу, але, приручивши її, розвію свою самотність...» Тож, немов збожеволівши, Касіваґі вдень і вночі мріяв тільки про одне: «Як викрасти кішку?» Але, на жаль, навіть це зробити було непросто.
Одного разу він зайшов у покої Кокіден[358], сподіваючись за розмовою з нею розвіяти тугу. Будучи надзвичайно обережною і сором’язливою, ньоґо навіть з ним розмовляла тільки через посередника. «Хіба не дивно, що мені вдалося побачити принцесу, якщо навіть рідна сестра не підпускає мене близько до себе?» — подумав Касіваґі. Та чи міг він дорікати за необережність жінці, яка вабила його з такою нездоланною силою?
З покоїв Кокіден Касіваґі подався у Весняні покої до принца-спадкоємця. Вдивляючись в його обличчя, він спробував вловити в ньому риси кревної схожості з сестрою. Принца не можна було назвати красенем, але він мав благородний вигляд, яким наділяє людину її високе становище.
З багатьох кошенят, яких недавно привела на світ палацова кішка, одне потрапило у Весняні покої. І тепер, поглядаючи на його приємну метушню, Касіваґі мимоволі згадав китайську кішку Третьої принцеси. «О, якби ви знали, яка дивовижна кішка є у принцеси в садибі на Шостій лінії! — сказав він. — Якось я бачив її мигцем.
Принц, який дуже любив кішок, захотів дізнатися про неї докладно. І Касіваґі поспішив задовольнити його цікавість такими словами: «Це — китайська кішка, зовсім не така, як ваша. Хоча всі кішки схожі одна на одну, але, повірте, такого чарівного й ласкавого створіння я ще не зустрічав». Мабуть, слова Касіваґі запали принцові в голову, бо він через ньоґо Акасі попросив Третю принцесу передати китайську кішку в його покої, що й було виконано.
«О, справді, яка гарненька! — захоплювалися жінки, а Касіваґі, здогадавшись, що принц так і вчинить, через кілька днів знову зайшов до нього. Касіваґі з малих років здобув прихильність імператора Судзаку, а коли той перебрався у гірський храм, то близько здружився з принцом-спадкоємцем.
Одного дня, навчаючи принца грати на кото, Касіваґі ніби між іншим спитав: «У вас багато кішок, чи не так? А де ж та, яку я колись бачив?» Відшукавши, він заходився довго її гладити.
«Вона справді чудова! — сказав принц. — Лише трохи дикувата, може, тому, що опинилася серед незнайомих людей. Втім, і мої кішки нітрохи не гірші». «Зазвичай кішки не розрізняють людей, на це здатні лише найздібніші, — заперечив Касіваґі. — Я бачу, що ваші кішки навіть кращі від цієї. То, може, віддасте її мені на певний час?» Хоча в глибині душі він розумів, наскільки нерозумна така його поведінка, але все-таки домігся свого. Вночі він укладав кішку біля себе спати, а вдень доглядав її, пестив і годував.
Досі дикувата кішка поступово звикла до нього, подружилася з ним, часто спала поруч, загорнувшись у поділ його одягу, чим і зворушила його душу. Одного разу, коли в глибокій задумі він лежав біля галереї, кішка підійшла до нього, і, ніжно нявкаючи, ніби наказала: «Лягай, лягай»[359], а він погладив її і сказав, мимоволі посміхнувшись: «От наполеглива істота...»
«Тебе погладжую,
А в мріях бачу ту,
Кого кохаю.
Скажи, навіщо
Плачеш ти?
Напевне, ми пов’язані з тобою ще з попереднього життя...» Промовляючи ці слова, він уважно дивився кішці в очі, й вона замуркотіла ще ніжніше. А коли взяв її на руки, то глибоко зітхнув. «От дивно, що якась кішка здобула в нього раптово таку прихильність! — дивувалися жінки. — Адже досі він не звертав на них ніякої уваги». Всупереч проханню принца Касіваґі так і не повернув йому кішки. Не розлучаючись з нею ні на мить, він лише з нею
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повість про Ґендзі. Книга 2, Мурасакі Сікібу», після закриття браузера.