Читати книгу - "Заступниця Баби-Яги, Марина Орєхова"

— Ну звісно! У відпустці вона! Та я вже кілька тижнів тут замість неї сиджу! Стільки всього сталося! Піксі з феями воюють, радікси усілякі пропадають, гігантські тисячолітні кракени зненацька вмирають! Вже досить відпочивати! Час повертатися їй! Ми могли відправити листа, а ти мовчала? — вже не стримуючи себе, кричу я. Бідна жихарка втиснула голову в шию та притихла.

— Простіть мене, пані… Ви не питали просто… Нікому не цікава думка жихарки… А тут я чомусь подумала, що це може бути вам цікаво… Ви ж казали говорити, якщо я щось знаю.

Мій гнів наче рукою зняло. Ця мила істота нарешті відчула свою цінність та значущість. Хоча б для мене! Вона віднайшла в собі сміливість говорити зі мною, коли хоче, а я на неї з криком…

— Лесюню, пробач! Ти молодчинка! Я тобою дуже пишаюся.

Лесі на очі навернулися сльози. Вона закрилася лапками та почала плакати. Я хутко кинулася її обіймати та приговорювати, як сильно нею пишаюся.

— Я плачу не тому… — тихенько проскиглила Лесана.

— А чому? — погладила я мохнату мордочку, витираючи сльозинки.

— Бо ви підете, а я залишуся тут… І ніхто вже не буде до мене ставитися так… так, як ви-и-и, як до дру-у-уга, — жихарка розридалася з новою силою. Притискаю її голівку до грудей та по-материнськи заспокоюю, похитуючись вліво-вправо.

Ох, мила моя, знала б ти, що я боюся того самого. Боюся повертатися у свій світ та своє нікчемне життя.

— Лесю, мені з тобою тут теж добре. Я сама не знаю, як буду без тебе, і без твоєї магії, і без усього цього…

Тепер ми ревіли вже вдвох…

А коли наревілися, заспокоїлися та допили вже холодний чай з пирогом, взялися за відправку листа. Це наш єдиний шанс!

Як виявилося, щоб відправити магічного листа адресату, необхідно трансформувати мисленнєве повідомлення у, так би мовити, фізичну форму — так звану есенцію. Потім завдяки магії наситити цю есенцію у спеціальній пляшечці достатньою кількістю магічної сили, щоб повідомлення дісталося конкретного адресата, ну і потім випустити усю цю есенцію у політ. Зробити це самостійно я, за зрозумілими причинами, не могла. А сили Лесі вистачить приблизно на одне-два короткі речення. Але я активно брала участь у формуванні самого повідомлення, над яким ми сушили голови до самого вечора.

— Може, краще так: «Берегине, повертайтеся якомога швидше. Яна — людина, радікс вкрали». Як гадаєш?

— Я не впевнена, що зможу захистити повідомлення, як слід… А що як його хтось перехопить?

— А таке може бути?

— Ну я не часто посилаю листи… І мої повідомлення не такі важливі, щоб їх захищати… Тому так.

— Добре. Тоді будемо використовувати загальні фрази. «Берегине, терміново повертайтеся. Заступниця не та, що ви думали. Ліс під загрозою». М-м? Наче і проблему зазначили, але нічого конкретного не сказали. Навіть якщо хтось перехопить — нічого нового не дізнається. Ну, Окрім того, що заступниця Берегині не справляється зі своїми обов’язками, але це вже лінивому тільки на думку не спадало.

— Давайте так.

Узгодивши варіант листа, Леся почала робити мисленнєву есенцію. Вона була така напружена, що здається, краплинки поту крапали з її лоба у тут склянку, куди мали б потрапляти сформовані у видиму та відчутну фізично жижу думки. Я спочатку спостерігала за нею та теж відчувала напругу в кожному м’язі, а потім, зрозумівши, що це надовго і я ніяк не зараджу, вирішила самостійно поприбирати на кухні. Зрештою, треба згадувати, що таке прибирати руцями, а не за допомоги магії… Можливо, зовсім скоро я повернуся у свій людський світ та самостійно прибиратиму, митиму посуд, носитиму свій нудний одяг та страждатиму на ненависній роботі й вестиму своє занудне життя…