Читати книгу - "Невдячна іграшка"

– Що? Станіславе Максимовичу, навіщо? Навіщо ти це робиш, пахне скандалом…, – але він тільки посміхається. 

– Та ні, все буде добре, не хвилюйся, я все узгодив з акулами пера. У мене там свої люди. Вони надійні й не перевернуть все з ніг на голову, напишуть правду і подадуть у правильному ракурсі, не переймайся ти так. Це не вплине на мою, а тим більше твою репутацію. Я ж можу потанцювати зі своєю вихованкою. Ми ж сім'я. Просто танець наш буде не такий як минулого разу, більш відсторонений, домовились?

– Та звичайно, – і ми кружляємо  в вальсі.

– Валю, хочу, аби ти знала. Між нами нічого не зміниться з моїм одруженням. Все залишається, як і раніше: я піклуюся про тебе, ти гарно вчишся, готуєшся до конкурсу і просто насолоджуєшся життям. Про все решта я подбаю. Ми ж сім'я. Домовились?

– Домовились, Станіславе Максимовичу, – звісно, нічого ж і не було. Ну хіба що Грабовська трохи заспокоїться. Вона ж тепер отримала на нього усі права. Змінюю тему. Хай переключиться. – А хто поїде зі мною на конкурс до столиці на цьому тижні крім Віталіка?  

– Я поїду, це ж зрозуміло. Я хочу підтримати тебе в такий відповідальний момент, а ти що сумнівалася? – Станіслав майже обурюється.

– Та ні, Стасе, просто уточнюю, щоб правильно спланувати. 

– Валю, я все організую, ти тільки озвуч, що потрібно, ну там костюми, квитки, проживання.  Домовились?

– А, знаєш, Станіславе, ти щоразу мене все більше дивуєш. Ти такий позитивний, безкорисливий чоловік.

– Мені приємно це чути від тебе, Валентино Ольшанська! – обличчя Стаса аж світиться від моїх слів. Кумедний такий.

– До речі, я так і не привітала тебе з одруженням. Вітаю!  

– Дякую! – озивається Маєвський трохи сумно, голос пониклий.  Чомусь мені здається, що він добровільно загнав себе у пастку якихось зобов'язань.