Читати книгу - "Невдячна іграшка"

Подружитися нам не  вийшло. В мені вона з якогось переляку таки бачить суперницю, бо часто нагадує Станіславу, що я малолітня та постійно дорікає, що він приділяє мені занадто багато уваги. Та насправді вона ним маніпулює, і всі ці її зауваження безпідставні. А як інакше? Він же мій опікун. Але мені від нього хочеться геть іншої уваги…

– …Валю ти йдеш? – Стас сходами спускається до зали, де я сиджу вже цілих п'ятнадцять хвилин в очікуванні на помпезну появу нареченого і залипаю в телефоні. Сьогодні одружується Станіслав Маєвський, мій коханий, з тою гримзою, Меланією Грабовською. Нічого не змінилося, він таки не передумав. Наречена приїде на реєстрацію прямо з салону, а наречений фурією влетів до будинку хвилин 40 тому і вже спускається сходами. Якось дуже оперативно, як для нареченого. Не дуже то він і чепурився для того дійства, як подивлюся, хоча він і так бездоганний навіть в піжамі. 

– Та йду я, Стасе, йду, – неохоче піднімаюся з дивана та прямую до виходу. Станіслав хапає ключі від машини, барсетку…  

– Ну все, –  звучно видихає Маєвський, і мені здається, що він шкодує про свій вчинок.

– Хвилинку, Станіславе Максимовичу, – вдаю турботливу панночку та поправляю його метелик, мило усміхаючись. Стас посміхається у відповідь. Насправді там жодного мого втручання не було потрібно, він бездоганний, але мені так захотілось торкнутися його. Ще не пізно, все ще можна змінити, зупинити, але ні. Маятник незворотних подій вже запущено. Станіслав так вирішив, і мені зараз цього не змінити. Так жаль! Надія  й справді помирає останньою. Моя вже висить на волоску над прірвою.

І навіщо тільки я передумала їхати в той тур. Виходить, я точно сама собі ворог. Як я переживу сьогоднішній день? Не уявляю. Треба буде десь загубитися в натовпі, аби нічого не бачити. Хоча яка різниця? Нічого ж не зміниться крім офіційного статусу, штампу у паспорті та обручки на пальці. Він і до того з нею спав. А цікаво чи буде носити обручку на пальці?  Та звісно ж буде. Куди ж він дінеться. Навіть якби не хотів, доведеться. Боже, як мене все це бісить, до чортиків. 

– То що, ти готова? – якесь дивне питання і не за адресою.

– Я готова? Стасе, ти нічого не переплутав? Це не я виходжу заміж, це ти одружуєшся, чи ти забув?

– Та не забув я нічого, Валю. Хіба таке забудеш? – якось невесело він реагує на мої шпильки. Зовсім без гумору сьогодні хлопець. Хоча мабуть це звична поведінка будь-якого нареченого. То напевне від хвилювання. Бідний Стас. Йому зараз не позаздриш. – Я мав на увазі чи ти готова супроводжувати мене до машини? 

– Та ходімо вже, а то ще запізнишся та отримаєш від Меланії на горіхи, – так і кортіло чомусь вколоти його цього разу.

– Та ну тебе, вреднюга ти, – отримую ледь відчутного щиглика по носі за свій довгий язичок. Станіслав бере мене за руку, переплітаючи наші пальці, ми прямуємо до авто. А мене гризе дивна нав’язлива думка чи той хлопець нічого не переплутав. Так за руки тримаються тільки закохані.

На церемонії ховаюся геть позаду, переконуючи себе, що все-таки треба було відправитись в тур. Відчуття точно були б приємніші. Підглядаю за Стасом. Якийсь він схвильований, когось постійно шукає збентеженим поглядом і, судячи з його реакції, не знаходить. Здається, що це його спантеличує. А я стою за широкою спиною якогось гостя, сковтую слину та мало не плачу, і нічого не можу вдіяти з собою. Так жаль, що так сталося.  Не думала, що буде так важко відпустити його, що я така легкодуха.

– Де ти ходиш, дівчинко, – Станіслав хапає мене за руку.  – Я уже всі очі видивив за тобою. Ледь знайшов тебе серед гостей. Будь ласка, будь поруч, на виду. Не лякай мене.

– Стасе, чим я тебе лякаю. Тут же скрізь охорона, ти чого? 

– Валю, просто послухай, будь поруч зі мною, не зникай, прошу тебе. Мені так спокійніше. 

– Та добре, жодних проблем, – і чого це він такий перепуджений сьогодні, що діється.

Поруч мене з'являється Віталік. Вони ж родичі, близькі родичі, тому Віталій та його батьки запрошені. Станіслав чемно відкланюється та йде. Наречені, зрозуміло, на розхват. Фото, спілкування з гостями, з пресою, інтерв'ю. Все-таки одружуються не пересічні люди: претендентка на посаду мера та відомий у місті адвокат. Всім цікаво попліткувати.

Поки Грабовська зайнята в розмові з потрібними людьми, Маєвський примудряється злиняти від нав’язливої компанії. Забирає мене у Віталіка та знайомить з батьками. Можливо це нормальне явище, адже він мій піклувальник, і їм цікаво, але для мене трохи незвично. Такі приємні люди ті батьки Стаса. Судячи з усього, я їм сподобалась. Цікаво, а як би вони поставилися до мене, якби Станіслав одружився зі мною? Стою, слухаю світську розмову, киваю в знак згоди, а сама фантазую.

– Валю, дозволь запросити тебе на танець? – Стас посміхається й бере мене за руку, а я не розумію, як він насмілився. Ми ж на виду. А що скаже Грабовська, а жовта преса?