Читати книгу - "Заступниця Баби-Яги, Марина Орєхова"

Жіночка тим часом швидко покидала якісь речі в сумку та побігла в інші кімнати, викрикуючи звідти настанови для мене.

— Ти тепер тут хазяйка! Не соромся, усім користуйся!

Тобто "хазяйка"? Це мені таке житло надали? Мені, звісно, не дуже подобалася моя кімната в недоремонтованому корпусі і я просила щось більш відокремлене, але ж не на стільки! Жити десь в глухому лісі, хоч і в окремій будівлі, якось не дуже хочеться. Хоча, подалі від цих монстриків… Проте й від камер спостереження… Не дай Боже підпалять мене тут вночі, ніхто й не дізнається…Зате ніхто не буде у вікно підглядати, як це вже було… На першому поверсі я почувала себе постійно під наглядом. І не безпідставно. Пару разів я помічала, як хтось швиденько шмигнув у кущі, коли я підійшла до вікна. Хотілося б вірити, що це була білка, але навряд чи вона вміла б так злобно хихикати та лишати після себе сміття.

— Сьогодні вечірка буде, щоб ти познайомилася з сусідами, так би мовити, та підопічними твоїми. Леся скоро прийде, все детально тобі розкаже… Якщо лісовик залицятиметься — не зважай, шли його лісом, або взагалі до дідька лисого.

"Це що прізвище таке? Лісовик? Яка ще Леся? Яка вечірка?"

— … Усі вони однакові… Мужики ці… Нікому не довіряй, тільки Лесі. Так, ну все, мені вже час. 

Вона поспіхом дозбирувала речі, метушилася у кухні та вишмигнула повз мене в іншу кімнату. 

Підриваюся зі стільця, біжу за нею.

— Перепрошую! Ви можете мені нормально сказати, куди мене перевели! І як вас звати?

Жіночка оторопіла, відклала валізку, зшиту з якихось лоскутиків, та поглянула на мене здивовано, примруживши одне око. Потім вперла руки в боки та хмикнула.

— Ну молодь! Зачарований ліс не впізнає… Як вас тільки в тій академії вчать? Ну нічого, вчитися треба молодняку. Вважай, що це найкраща практика у твоєму житті, квіточко моя! Ну все! Часу зовсім немає! О! Мій транспорт вже тут. Ну бувай!

За вікном справді почувся стукіт та якісь грюки, наче сильний вітер піднявся та сколихнув віти дерев. Жіночка вискочила на двір, я побачила у вікні, як хтось стукає по рамі чи то мітлою, чи то палицею. Поки я зорієнтувалася, дивна господиня зникла. У вікні я побачила лише, як колишуться віти сосен та буків, а більше на галявині нікого не було.

— Оце дивина. Якісь нісенітниці… Що за академія? Вона мене за студентку-стажувальницю прийняла?

Постояла трохи, пороздивлялася, потім вирішила зателефонувати директорці. Мобільник лежав у кишені штанів, але зв'язку зовсім не було.

— Ну супер. Ще й поза мережею.

Поки я оглядалася, почула тихий обережний стукіт у двері. Потім ще один, більш наполегливий, але все одно делікатний.

— І кого це принесло? Сподіваюся, це та Леся, що має мені все пояснити…

Пішла відчиняти двері.