Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

Трішки далі чоловік танцював з ножем на язиці, який виставив із рота. Лезо зовсім його не ранило поки він стрибав та вертівся. Після цього він підкинув язиком ножа догори та приставив до своєї лисої голови дощечку, в яку падаючий ніж встряг. Після цього він виставив неушкодженого язика та показав його усім навколо.

Що ж, зі своїм тілом я теж могла б так заробляти на життя, якби не мала гордості. 

— Хто тут сильніший за мене? Га? — награно кричав високий та широкий чоловік.

Не знаю, чи було за його жиром щось, що робило його сильним. Але, судячи з облич людей, їм подобалась його гра. Він підбігав до оточуючих його людей та хапав тих за руки, перевіряючи їхні м'язи, після чого змахував рукою, типу нічого особливого не намацав.

— А що ж таке?! Невже немає нікого, хто був би сильнішим за мене?! Зараз вас всіх буду перевіряти на силу! 

Високий товстун, з добрим вусатим обличчям, знову забігав та почав хапати людей та підіймати їх над собою десь на висоту трьох метрів. Здавалося, він умисно обирав із натовпу тих, хто багатше за всіх інших виглядав, мабуть, розраховуючи отримати винагороду за веселощі. Але так сталося, що у своєму одязі та з імперським обличчям, його погляд зупинився на мені.

Не знаю, чи настільки дурний він, чи може відданий роботі, але наші з Юрією слова він проігнорував та спробував ухопити мене за талію й зняти з сідла. Він був справді сильний та високий, і я б не здивувалася, якби він підняв нас і разом з конем. Та в мене був поганий настрій, і я не стала церемонитися. Я майже повторила те ж саме, що зробила Юрія із тим бідняком, що просив у неї грошей та ухопив за ногу. Я вдарила його підошвою нового взуття в праве плече, зовсім не розрахувавши сили. Його відкинуло назад, а коня, на якому ми сиділи, понесло у зворотній біг.

На щастя ми втрималися в сідлі, а кінь Юрії встояв на своїх чотирьох. А от силач, в якого, як виявилося, під жиром справді були м'язи, так і лежав на спині та тримався рукою за плече. Якусь мить його лице було розгублене, потім занепокоєне, а потім зобразило радість.

— Ну нарешті, мене відмудохали! — закричав він стаючи на ноги. — Вперше у житті Ванхорн Могутній впав на землю! Ну, окрім того випадку в таверні, коли випивка ще не подорожчала!

Гарний актор, раз зміг приховати біль за посмішкою та продовжив виконувати свою роботу. Але я сподівалася, що він засвоїв урок про те, що якщо хтось відмовляє, то краще не лізти до нього.

Він поплентав назад, наче забувши про мене. Всі інші теж лише поглянули на мене на якусь мить, і потім знову віддали всю увагу цьому Ванхорну Могутньому. Схоже, подумали, що я частина вистави. 

— Ходімо далі, бо я точно когось приб'ю, — промовила я та підігнала коня вслід за Ігорем. — Юріє, ти казала, що коли повернемося, нап'ємося як тільки зможемо. 

— Так, казала, але спершу дістанемося саме мого дому, — відповіла вона та обхопила мене руками з-за спини. — Там у мене справді якісне вино. А ще я обіцяла показати вам, що таке коти. 

— Я і забула про котів, — сказала я. — Але я вже бачила їх на вулицях міста. Дивно, як їх не з'їли бідняки.

— Тут не все так погано з їжею, Діано. Більшість бідняків являються такими по своїй провині. Хтось лінивий, а хтось все пропиває та програє в карти чи кості. Вони заслуговують на своє життя. Та і кажуть, у хижаків м'ясо не смачне. 

— Ми ж якось їли його в дорозі, нехай і не з кота, — відповіла я ухопившись за бодай якусь тему для розмови, що відволікала від сумних думок.

— Чого ми тільки не їли… — протягнула Юрія. — Мабуть, тільки людське м'ясо не скуштували. 

— А ти б хотіла? — підіграючи промовила я. 

— Взагалі, у ті дні коли не було чого їсти, я від твого запаху слину пускала, Діано. Тому так, тебе я хотіла з'їсти, — посміялася вона.

— Ти пила мою кров, Юріє, тому вважай, що так воно і було. Та і на рахунок людського, тут ти не зовсім права.

— Що? — із подивом вставився на нас Ігор, про якого я навіть не подумала за розмовою.

Втім Юрія вирішила розкрити йому цю таємницю, раз він вже і так багато про мене знав:

— Її кров допомагала мені боротися з Демоном, — промовила вона під здивовані погляди людей, що почули її слова. Але їй було байдуже на них, як і самим людям на неї через якусь мить. — А ще вона може зводити з розуму, буквально змушуючи живих істот себе вбивати, щоб втекти від голосів, що йдуть з крові.

— Краще б не розказувала, — гірко посміхнувшись відповів Ігор.

Залишки цього дня ми теж провели в дорозі, але тепер дозволили собі прогулятися околицями біля наступної таверни. Таверн було справді багато в місті, і майже у всіх вільними було мало кімнат.

Та добре, що Деян залишив нам трішки грошей, за що я йому знову була дуже вдячна. Правда в нас досі були залишки того, що він нам обіцяв за допомогу зі свічками. Дивлячись на гроші, власники таверн не могли собі відмовити у можливості знайти для нас якесь приміщення.

Євіанна дуже велике місто, а тому на вулицях завжди можна було побачити коней, через що і в кожній таверні було для них місце. Інакше б їх у нас давно вкрали.

До речі, Юрія та Ігор вирішили не продавати своїх скакунів, і домовилися взяти їх з собою до Вищого Міста. Як виявилося, у неї була невелика стайня, в якій раніше Лебек тримав своїх коней. Трішки шкода, що моєму коню знесло голову тим цвайгендером.