Читати книгу - "Невдячна іграшка"

– Валю, ти пам'ятаєш, що цього тижня моє весілля, якщо можна назвати весіллям прийом на 40 осіб? –  допитується Станіслав, повертаючи з траси до котеджного містечка, де розташований дім Грабовської. Він сьогодні забирав мене з репетиції. У мене скоро конкурс, і я наполегливо готуюся.

– Так, я знаю. І що? – кидаю байдужий погляд на нього, наспівуючи знайому пісню, що засіла у моїй голові. Але насправді мені так недобре на душі. Все розумію, все знаю, але змиритися з тим його одруженням так важко. Ну чому, ну чому він не передумав? Що йому та Грабовська? Вона ж його навряд чи по-справжньому любить, скоріше використовує. Та й взагалі, не знаю чи такі дамочки вміють любити. І відразу в пам'яті спливає одна їх розмова, яку я випадково почула минулого тижня гуляючи домом. Ну так, занесло мене в їхнє крило, не втрималась, почувши гучну перепалку:

– Послухай, Стасику, ти звичайно неперевершений коханець, я це визнаю, але мені потрібна твоя неперевершеність та відданість не тільки в ліжку. Не забувай, мій любий, хто я, і ким ти був до мене. Пам'ятай – це я зробила тобі ім'я. Я можу стерти тебе на порох одним дзвінком, знищити твою репутацію одним клацанням пальців. Думаю, ти  це розумієш. Тому роби, як я кажу і не вигадуй. Мені не потрібен скандал зараз, перед самими виборами. Зрештою у нас з тобою угода. Я свою частину чесно виконую. А тепер одягайся і йди, займися справами, а мені потрібно терміново зробити кілька важливих дзвінків.

– Меланіє, ти дістала  мене своїми постійними доріканнями. Ти не жінка, а якийсь робот. Як тільки ти отримуєш оргазм, то відразу забуваєш про той неперевершений секс, як ти сама це називаєш, про ласки, які я тобі дарував, а перетворюєшся на мегеру і пробуєш маніпулювати мною у своїх корисливих цілях, намагаючись принизити мене своїми безпідставними звинуваченнями. Запевняю тебе, люба моя, у тебе нічого не вийде. Я давно вже не хлопчисько на побігеньках, а самодостатній дорослий чоловік і знаю собі ціну. Якщо тобі щось не подобається, чи не влаштовує, то ми можемо спокійно розбігтися. Ти ж чудово знаєш, що наші стосунки базуються не на почуттях. Секс я елементарно можу знайти собі в іншому місці, до речі, як і ти. А угоду ми завжди можемо розірвати. Мені це не складе труднощів. Інше питання, які наслідки це буде мати для тебе, подумай... 

А далі Станіслав, як ошпарений, вискочив зі спальні, на ходу заправляючи ремінь, та навіть не заходячи, в кухню, вилетів з дому. Довелося ховатися за колоною, аби він мене не помітив, незручно, що підслуховую. А вже невдовзі через вікно я бачила його авто, яке виїжджало з подвір'я. А Меланія ще довго не покидала спальню.

Краще б я не чула цієї ганьби. Не можна так ставитись до людей. Дуже дивно усе це. Не розумію, чому Станіслав все ще терпить її. Адже він чітко сказав, що між ними нема почуттів. А чому Меланія так поводиться? Дуже дивно. Це ж здається Грабовській потрібен цей шлюб, а не Маєвському. Чи я помиляюся? Напевне ця дамочка не вміє контролювати себе, тому й вибухає відразу.

А у Станіслава, здається, вже закінчується терпіння, але він чомусь все ще не хоче підставляти її. Що ж між ними таки насправді відбувається? Чим вони пов'язані між собою. Одне тішить. З усього цього я остаточно усвідомила, що між ними немає кохання. Ці чудернацькі стосунки рано чи пізно закінчаться, і у мене з'явиться шанс, надіюсь. Тому їхнє одруження не таке вже й важливе, це не вирок. І  тепер я прямо аж горю бажанням подивитися на це лицедійство, на цю комедію. А він мені ще й нагадує про це. Кумедний. Та хіба я могла забути про таке? Та нізащо! 

Стас дивиться на мене так серйозно. Очевидно йому важлива моя реакція на його нагадування. А я кайфую. Ану, давай, постарайся. Що ти хочеш, донести до моїх мізків мій нестерпний мучителю, але такий бажаний, мій коханий…

– Ти казала, що не хочеш бути присутня, пам'ятаєш, бо я не забув.

– Пам'ятаю, і що? – дивно, який він уважний до моїх капризів, бажань, до дрібниць, однак не бачить головного, найважливішого, чи удає?  

– Я обіцяв влаштувати тобі якусь поїздку на ці дні. Зараз у нас є можливість заїхати в турагенцію, щоб підібрати тур на три дні. Як ти до того ставишся, дівчинко? – Станіслав пильно вдивляється в моє обличчя, вивчаючи мою реакцію. А я вже давно передумала, тому спокійно кажу:

– А знаєш, Станіславе Максимовичу, не потрібно нам того турагентства сьогодні. Я нікуди не поїду. Я хочу першою привітати нареченого.

Сама не сподівалася, що ці слова звучатимуть так саркастично та уїдливо. Мені навіть здалося, що Маєвський дещо перемінився в лиці. А може тільки здалося.

– Тобто ти нікуди не поїдеш? Ти хочеш бути присутньою на моєму весіллі? – його здивування зашкалює. Брови зведені на переніссі, а очі готові вивалитися з орбіт. Дивна якась у Стаса реакція на моє рішення. А що власне я такого сказала? Складно зрозуміти тих дорослих чоловіків. – А чого так? Що змінилося?

– Кажу ж тобі, хочу першою привітати нареченого, що тобі не зрозуміло? – та яка тобі різниця Станіславе? Ну хочеться мені подивитися на ваш театр та й усе. А в тур поїхати я завжди встигну, знайду інший час. 

– Ну гаразд, якщо панянка передумала, то буду радий, – Маєвський хитрувато посміхається, а я не зовсім розумію цю його посмішку. Чому він радий? Моя присутність на тому його весіллі немає жодного сенсу, хіба що як позлити Меланію, бо мене бачити їй не в кайф.