read-books.club » Сучасний любовний роман » Тілоохоронець Горгони, Олена Домова 📚 - Українською

Читати книгу - "Тілоохоронець Горгони, Олена Домова"

41
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Тілоохоронець Горгони" автора Олена Домова. Жанр книги: Сучасний любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 77 78 79 ... 84
Перейти на сторінку:

- Тихіше, дівчинко, - жорстка рука обхопила нижню частину обличчя, прикриваючи також і рот. - Я обіцяв тебе не чіпати, але від твого спротиву у мене реально встає.

Юля відвела погляд і втупилася у стіну, намагаючись подолати дрижаки. Ось і все. Тепер жодних загадок щодо її подальшої долі не було. Але невдовзі жінка впевнилася, що її уява навіть не наблизилася до жорстокої реальності. Від сороміцьких планів бандита, які він мрійливо шепотів їй на вухо з усіма страшними подробицями до горла підступив нудотний клубок. А в місцях, де торкалася його вільна рука, лишалося відчуття холодного опіку.

- Чого тремтиш, страшно? Це ти ще з Мишком не зустрічалася. Ото у довбня фантазія, - зареготав маніяк.

Сльоза мимоволі побігла по щоці. При всьому своєму самовладанні, Юля не могла її стримати.

- Пішов геть! - почувся гнівливий рев за спиною бандита, й на млі ока той опинився біля розлюченого шатена.

- Я й пальцем її не зачепив, Червоний, - ображено обурився, але миттю згас, поглянувши знизу вгору. - Побазікали трохи. Що такого?

- А те, що я ділитися поки що не збираюся, тож нічого чуже лапати. Чи маєш що сказати?

Лезо, що з'явилося нізвідки, вже примірялося до шиї бандита. Той навіть не кліпнув, але не тому, що не злякався, а просто відреагувати не встиг. Вільною рукою Червоний схопив його за комір і викинув з кімнати. З гуркотом зачинив двері й замкнув на ключ.

Юля мимоволі поглянула на вікно. Що робити: сумирно стати жертвою насилля, потай сподіваючись, що рано чи пізно її врятують, чи вчинити шалену спробу втечі, в результаті якої вона або вб'ється сама, або її вб'ють?

- Тільки без дурниць, - попередив Червоний, наближаючись. - Поки ти тут, ти під моїм захистом. І тільки від тебе залежить, на скільки довгим і комфортним буде твоє життя. Ти сподобалася мені, хоч я і надаю перевагу молодшим дівчатам.

Погляд його палав. Тепер нічим не стримуваний він відверто гуляв жіночим тілом. Чоловік не роздивлявся брюнетку раніше, не треба було. Лише помітив зелені очі, що сміливо виблискували, й неймовірну стійкість полонянки. Тепер вважав за потрібне придивитися уважніше, чи варта вона того, щоб іти на конфлікт з рештою свити Сучкова?

Нарешті він підійшов до жінки впритул. А вона наче вросла у лаву, на якій сиділа. Пальці побіліли від того, як сильно вона стискала край меблі. Після попередження полонянка втупилася в підлогу.

- Мене звуть Олексою, - підняв обличчя до себе за підборіддя. - А тебе?

- Юля... - зелені очі досі горіли рішучістю й робили свою володарку ще більш привабливою.

Це змусило чоловіка посміхнутися. "Варта". Він провів великим пальцем по нижній губі. Аж раптом жінка різко відсахнулася. Іншим разом Олекса розлютився б, але зараз реакція свавільної красуні лише розпалила. В штанах у передчутті сіпнувся член. Захотілося швидше об'їздити норовливу кобилку.

- Я не достатньо чітко пояснив, що ти повинна бути слухняною? - щосили намагаючись приховати незрозумілу веселість за роздратуванням, спитав Червоний.

Він стрімко нахилився, впираючись кулаками у лаву з наміром поцілувати жінку. У спробі відсторонитися вона завалилася на спину, просто на ліжко, а чоловік, більше не стримуючись, засміявся.

Остаточно втративши холоднокровність пані Середа, засовала руками та ногами, щоб якомога швидше вибратися з-під ґвалтівника. Наче пружинка вона зіскочила з ліжка й розгублено втупилася на веселе вкрите ластовинням обличчя. Якби не знала, що за людина зараз сміється над нею, обурилася б і дала ляпас за такі жарти.

Відсміявшись, Олекса випростався, проте смішинки з очей болотного кольору нікуди не поділися.

- Я думав ти вмазати мені спробуєш, - зізнався він. - Не думав, що злякаєшся. Та досить ігор. Вибір у тебе невеликий, Юлю: або я кличу тих двох, що зараз у будинку, або ти сама йдеш до мене й робиш все, що я тобі скажу.

Червоний більше не посміхався. Вилицювате обличчя хижо витягнулося й закаменіло. Він простягнув руку й завмер.

1 ... 77 78 79 ... 84
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тілоохоронець Горгони, Олена Домова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тілоохоронець Горгони, Олена Домова"