Читати книгу - "(не) згоріти вщент, Мелорі Бронд"

Я підійшов впритул до лікаря.

—А тепер, слухай мене уважно. Я запитую, а ти внятно відповідаєш, якщо в тюрму не хочеш. Зрозумів?

Він перелякано кивнув головою.

—І так, ще раз запитую хто?

—Дівчина з якимось мужиком, здається він її називав Кетрін. Дали грошенят і сказали доглядати, щоб жив і довго мучився. Після того більше не приїхала. Раз на місяць дзвонить, вимагає звіт і фото, а потім тільки поповнює мій рахунок.

—Коли наступний звіт?

—Вкінці цього тижня.

—Ти здаси звіт і про мене їй не слова, ти мене зрозумів? Батька я забираю негайно, а вона нехай думає, що він і досі тут. Надіюся, ти мене почув, якщо не хочеш, щоб закрили тебе разом з твоїм "санаторієм".

—Я все зроблю, як скажете.

—Швидко роби виписку, тільки правдиву. Весь його стан детально розпиши, за весь час перебування.

Він зачинив за собою двері, а я повернувся до батька. Вперше в його очах, я побачив гордість за мене.

—Дякую, синку.

Залишити його тут, я б не зміг. Судячи з його стану, своє покарання він вже отримав сповна. Дивлячись на тата, такого беззахисного, нещасного, не можу злитися на нього. Свої помилки він визнав, часу було вдосталь.

—Тату, - присівши біля нього, взяв руки в свої і поглянув на нього, - я забираю тебе з собою закордон. Покажу найкращим спеціалістам, вони тебе витягнуть з цього стану, обіцяю.

Він почав цілував мої руки.

—Тату, зупинися, не потрібно. Всі ми робимо в житті помилки, надіюся ти їх усвідомив.

—Так, синку. Пробач за все!

Він обняв мене витираючи свої сльози тремтячою рукою.

Через пів години, ми з батьком сиділи в машині і їхали до готелю. Про Кетрін теж не забув. Здав її відразу поліції, нехай розбираються з нею самі.

Наступного дня, я зв'язався з найкращими лікарями, розповівши в деталях про стан батька. До кінця дня ми вже були у Кракові. За нами прилетів медичний гелікоптер.

Я сидів в коридорі лікарні і чекав, коли лікарі закінчать весь огляд.

—Алексе, ми закінчили, можете пройти зі мною до кабінету. Стан вашого батька сильно запущений, судячи з аналізів, його досить довго тримали на препаратах, що сильно пригнічує стан людини. Вона робиться живим овочем. А ще в нього був інсульт. Ми зробимо все, що від нас залежить, але ніхто не зможе вам сказати, чи  в подальшому він сам буде ходити. Будемо намагатися зробити все можливе.

Подякувавши, я вийшов з лікарні. Довго блукав вуличками у роздумах.

Розпитувати про Мел, в батька не можна, він і так надто слабкий, а добити його своїми запитаннями я не хотів. А ще я не знав, як мені відшукати Мел.

Без приватного детектива, мабуть не обійтися. Так і зроблю найближчим часом.

Я знайду тебе кохана і цього разу, не відпущу від себе.

Цілий місяць, я розриваюся між роботою і лікарнею. Тато пішов на поправку. Щодня він робив невеличкі успіхи. В ногах повернулася чутливість, з'явився на щоках рум'янець. Мова стала більш виразніша, але до успіху ще далеко.

Мел знайти поки, що не вдалося. Я від безвиході злився, і не знав, що робити.

Коли Макс мене покликав з собою на пікнік за місто, я не вагаючись погодився. Давно хотів познайомитися з дівчиною, про яку він розповідав, але часу все ніяк не знаходив.

Макс швидко познайомив мене з гостями, а сам пішов за господинею дому. Він повернувся з нею, несучи м'ясо для грилю.

Побачив Меланію і втратив дар мови. Скільки її шукав, а вона виявляється весь час була поряд. Як же я сумував за нею.

Мел поглянула на мене невдоволено і швидко втекла. Ну вже ні кохана, сьогодні ми поговоримо з тобою навіть, якщо мені прийдеться валятися в твоїх ногах.

—Алексе, ти куди?

-Макс я все тобі розповім, тільки не сьогодні. Твоя Меланія  і моя, одна і та сама. Пробач, але я маю з нею поговорити.

Мел знайшов на кухні. Її короткий топ і обтягуючі шорти, зводили мене з розуму. Я бачив вона сильно на мене гнівалася, але я не зміг втриматися. Миттю підійшов і впився голодним поцілунком в її соковиті губи...