read-books.club » Любовні романи » Кава на Різдво, Таня Мальована 📚 - Українською

Читати книгу - "Кава на Різдво, Таня Мальована"

91
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Кава на Різдво" автора Таня Мальована. Жанр книги: Любовні романи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Кава на Різдво, Таня Мальована» була написана автором - Таня Мальована, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Любовні романи".
Поділитися книгою "Кава на Різдво, Таня Мальована" в соціальних мережах: 
Аня б'ється об заклад зі своє подругою, що дістане номер телефону власника, он тієї зеленої машини. А що ще дістанеться їй на її руду голову та непосидючу п'яту точку, якій категорично заборонено вживати, щось міцніше кави. Максим ніколи не любив каву та не серйозність. Завжди зібраний та пунктуальний, тільки цього року грудень не його місяць. Все почалося з того, що він придбав зелену машину...

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 50
Перейти на сторінку:
Глава 1. Просеко вирішує долю.

АНЯ.

Як потрапити в дурне становище?

Все дуже просто треба декілька речей, які сплетуться в непотрібний момент й вирішать вашу долю.

Перший момент це шалена подруга, другий це бокал просеко (можливо не один, а можливо й пляшка, не одна) але то не точно, третій це побитися об заклад на тисячу доларів. 

А коли ти відкриваєш свою справу й всі кошти йдуть туди, така сума здається порятунком. 

Й головний момент та інгредієнт сміливість та жага пригод яка підводить свою голову, коли їй кажуть, що вона не зможе.

І от тепер я стою на відкритій  парковці нового офісного центру. Гамселю колеса великої зеленої ауді, так що вона видає жалібну пісню сигналкою. Та чекаю, що диво приведе мене до власника, а не одразу заграти за хуліганство.

Хоча моя руда голова в шапці з  бубоном, розуміє, що п'ятій точці її володарки все так просто не минеться. Й вона таки шось відчуває.

Пригоди находити вона вміє на відмінно. Не те що думати про наслідки. 

Так я відкрила кав’ярню, рішення в один день, вкласти все що було, подати заявку на грант. Вибрати ліміт вдачі та виграти його. Працювати 24/7 й вкладати все в роботу, те що отримала.А ще харчуватися морквою та капустою, бо овочі це не дорого, головне не стати кроликом.

А от виграти в суперечці й мати вільні кошти це була ще та замануха. Бо мені потрібні вільні кошти.

От тільки умова. Отримати номер власника зеленої машини на обраній парковці, дивним чином, при чому дійсний номер. Та запросити його на побачення й головне піти на те побачення.

Питається нашо, воно тобі подруго? Тільки просеко в моїй голові не питало, воно вже рахувало куди витратити гроші.

— А ну відійди від машини! — крик пролунав у повітрі. Виштовхуючи мене з моїх думок.

Охорона нарешті звернула увагу на мої протизаконні дії й вирушила мені на допомогу.

Ну що Аню, от події й закручуються.

— Відійшла но! Кому кажу! — літній дядечко грізно насував на мене періодично лаючись крізь зуби.

Бо зимова сльота ніяк не додавала бажання виходи на двір.

— Нарешті! — пішла я в наступ на охоронця. Це явно не те, що він хотів почути, та так й завмер на сходах, що вели до стоянки.

— Що? — вирвалось в нього не впевнено.

— Нарешті кажу! Я тут намагаюся увагу привернути. Лупцюю машину свого нареченого, — брешу як каву варю, впевнено та з цікавинкою. Господи поможи, хай цей чоловік виявиться холостим! Я навіть в церкву зайду.

— Нареченого? — очі охоронця стали ще трохи більшими.

— Ну так! Уявляєте загубила телефон. А там усе зараз. І подзвонити не можу й зайти не можу. Як без рук ото, — що я несу. Але вчорашнє просеко продовжує рахувати гроші в моїй голові.

— Так зараз без телефону й нічого не зробиш. То ходімо, я вас проведу, — видає геніальну для мене фразу чоловік.

— Ой, дякую вам велике! Ви ж мене тут за шум пробачте! Що перше ото придумала! — підбігаю по сходах до охоронця й не вірю своєму щастю. Головне не втрати цей потік удачі. Тримайся Аня, твоя кав’ярня стане ще краще, а твої обіди перестануть бути схожі на мрію кролика.

Скляні двері розходяться й фоє зустрічає теплом та мрією металурга. Метал та скло повсюди. Вони хоч би квіточку яку поставили по кутах, а то як в операційній, я боюсь тут навіть йти. В цьому царстві холоду та сталі, я виглядаю, як різноколірна пляма зі своїм зелено-жовтим одягом та рудим волоссям. Не дивно, що я ловлю зацікавлені погляди від людей поки чемно йду за охоронцем.

Якого звуть дядько Валера, він тут все й всіх знає. В нього онука теж руда, як я, та в неї от скоро день народження перед Різдвом буде. А на новий рік вона хоче хом'ячка. От під такі теревені він мені й оформлює пропуск на двадцять сьомий поверх. Й по секрету каже, що я краще підхожу Максиму Сергійовичу ніж так блондинка.

Мені залишається єдине, це щиро подякувати дядькові Валері та підійматися ліфтом, сподіваючись, що все вийде. 

А залишки просеко в моїй голові дивилися на почервонілу з вулиці руду скуйовджену дівчину в жовтому пальті та зеленій шапці з бубоном, в такому ж зеленому шарфі, що ще трохи й дістане землі й рахували виграш. 

А я дивилася на себе й думала, боже як мене сюди занесло. Й що я відкручу біляву голову Лілі, як тільки її побачу.

План помсти придумати я не встигла, ліфт доїхав швидше. 

Поверх зустрів мене склом, бетоном та металом. В такому інтер’єрі можна з розуму зійти. Дивно, що у власника цього сірого музею, авто зелене.

Молода жінка за столом секретаря зустріла мене трохи здивованим поглядом.

— Ви до кого? Вам призначено? — холодні нотки незадоволення так і читалися в цьому тоні.

— До свого нареченого! — так Аню, ти вирішила брехати так усім, але бреши тоді більш впевнено.

— До Максима, — пояснила я вже максимально здивованій пані. Здається я бачу, як в неї ворушиться зачіска разом з думками.

— Ви впевнені? — її голос трохи тріснув на інтонації, а рука потягнулася до телефона.

— Звісно впевнена. Я сьогодні загубила телефон, ні подзвонити, ні написати, а треба було терміново побачити його. От я й тут. Проведете чи мені почекати? — мій погляд блукав з жінки на канапу, що стояла напроти столу.

— Я маю запитати. Максим Сергійович працює. Чекайте, — вона вийшла із за столу та повільно пішла до сірих дверей. Знаєте, що, в неї навіть костюм сірий.

Ліля в що ти мене втягнула, а я дурепа в це пірнула й руками загребла. Тихий скрип дверей до мого персонального пекла повідомив, що мене чекає мить розплати.

— Проходьте! — як вирок прозвучав голос секретарки.

А в скроні та в вуха вдарив стук серця, в обличчя кинув жар. Так Аню заспокойся, тебе максимум вигонять з нічим й розпрощаєшся з цим бетонним царством. П’ять кроків і я побачу цього Максима Сергійовича. Тільки чому так долоні пітніють? Боже хай він буде молодим й хоч трішки красивим.

— Привіт коханий! — під спантеличений погляд секретарки я заходжу в кабінет й зачиняю двері перед самим її носом. Хоче, хай підслуховує так.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 50
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кава на Різдво, Таня Мальована», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кава на Різдво, Таня Мальована"