Читати книгу - "Бездоганна наречена, або Страшний сон проректора, Ольга Обська"

Тереса рішуче крокувала коридором гуртожитку до кімнати підвищеного комфорту. Про її наміри легко можна було здогадатися зважаючи на наявність чайника в руці. Вміст чайника войовничо поплескувався в такт крокам і був він аж ніяк не чаєм, а крижаною водою.

Ця безвідмовна зброя її власного винаходу буде застосована, щоб розбудити мешканця горезвісної кімнати підвищеного комфорту — одногрупника Вілзорта. Тереса — староста, і в жодному разі не допустить, щоб він проспав лекції втретє поспіль.

Вона підійшла до дверей і наполегливо постукала. Відповіді прогнозовано не було. Спить як убитий. Що ж, доведеться переходити до кардинальніших методів. Вона швидко увійшла всередину. Хіба могло її зупинити те, що це чоловічі володіння? За час свого перебування на посаді старости їй не раз доводилося вторгатися вранці до одногрупників і піднімати їх на заняття. Про неї ходили чутки, що вона й мертвого розбудить. Ось і Вілзорту пощади не буде!

Всередині кімнати підвищеного комфорту панувала сонна напівтемрява. Тересі ще жодного разу тут не доводилося бувати. Це виявилася не одна кімната, а цілих дві. Чи не надто розкішно для студента? Втім, Вілзорт був особливим студентом — сином столичного магната Ольшанського. Батько зробив кілька значних внесків у фонд академії, ось комендант гуртожитку й розщедрився.

Діти багатих батьків часто бувають розпещеними і зарозумілими. Але Вілзорт не такий. Привітний та простий. Він Тересі подобався. Проте особисті симпатії не означали, що витівки одногрупника залишаться безкарними. Закон один для всіх! Проспав — будеш безжально розбуджений із застосуванням чайної спецтехніки.

Двері в одну з кімнат були прочинені, і Тереса побачила свою жертву. Він лежав на ліжку, з головою схований під ковдрою. Вони всі так роблять, її жертви. До останнього чіпляються за рештки сну. І куди ж він щоночі постійно зникає, що потім так непробудно спить? З цим теж треба буде згодом розібратися.

Вона підійшла до ліжка і енергійно скомандувала:

— Підйом! — давала Вілзорту останній шанс добровільно вийти зі свого безсовісно-безпробудного стану. — До початку першої лекції двадцять хвилин!

Він вимовив щось нечленороздільне і спробував ще сильніше відгородитися від зовнішнього світу ковдрою. Не вийде!

Тереса вирішила вдатися до перевіреного методу — стягнути ковдру з голови і в разі опору пустити в хід крижану воду з чайника. Скільки разів вона подібним чином рятувала своїх підопічних від запізнень та двійок за поведінку, якими незмінно нагороджувалися студенти, що спізнювалися. А сьогодні Вілзорту загрожує не лише двійка. Першою парою була лекція, яку читає ректор. Тут за запізнення можна й серйозніше покарання отримати.

— Вставай! Тоцький тебе вб'є! — пригрозила Тереса. — Але спочатку це зроблю я!

Одним спритним рухом лівої руки вона стягнула з нахаби ковдру. Чекала, що він боротиметься за неї, тому рух вийшов експресивнішим і амплітуднішим, ніж вона розраховувала — ковдра злетіла не лише з голови. Картина, що їй відкрилася, так збентежила, що мозок не встиг дати правій руці команду завмерти — рука вже привела в дію чайник. Струмінь холодної води потрапив прямісінько на лоб жертві. І лише цієї миті Тереса зрозуміла, що в ліжку не Вілзорт… Абсолютно анітрішечки не одногрупник… Хтось старший… Йооойййй!

Темно-фіолетові, майже чорні очі дивилися на Тересу здивовано і обурено, а вже наступної миті чайник з її рук був вибитий магією і граціозно опущений на підлогу. Причому це сталося по клацанню пальців. Прийом здався знайомим — підсвідомість відчайдушно почала давати якісь підказки. Але в той момент Тереса була надто приголомшена тим, що відбувається, щоб розгадати сигнали, що їй посилає мозок.

— Збожеволіли?! — володар фіолетових очей відчайдушно відфиркувався від води, що стікала з чола. — Ви хто така?! — ричав грізно, натягуючи на себе ковдру.

Запізно. Тереса вже все побачила. Їй ще ніколи не доводилося бачити майже оголеного чоловіка так близько. Та навіть здалеку не доводилося. Особливо такого. Він був настільки добре складений, що розбудив у Тересі дивне бажання вивчити чоловічу анатомію детальніше. Взагалі-то, від природи вона була дуже допитлива і спостережлива, але цікавість цього разу обрала не найкращий час для того, щоб розгорітися. Адже її, здається, про щось запитали?

— Я староста другої групи, — представилася вона, звичним жестом поправляючи окуляри. Вона завжди їх поправляла, коли щось вибивало її з колії.

Цього разу, щоправда, не "щось", а "хтось". Темне волосся — вологе після поливання з чайника, аристократичні риси обличчя — правильні, красиві, вперті і самовпевнені, очі випромінюють вбивче обурення. Тереса гарячково міркувала, ким може виявитися не дуже делікатно розбуджений нею чоловік. У голові спливало лише одне розумне пояснення. Це якийсь знайомий коменданта гуртожитку, котрий тут проїздом. Вілзорта кудись виселили, а фіолетовоокого поселили. І все це сталося, напевно, пізно вночі. Інакше б Тереса була в курсі.

— Що ви тут робите? — продовжував гарчати незнайомець. — Зі своїм чайником?

Правду кажучи, йому личило гарчати. Дуже мало чоловіків бувають симпатичні в гніві, а цей був. Розсерджений, грізний і майже голий. Так-так, Тереса анітрохи не боялася його гніву, оскільки мала величезну перевагу: він лежить, вона стоїть, він роздягнений, вона одягнена. Ох, про що вона думає? Їй, взагалі-то, питання поставили.

— Мені так шкода, що я ненароком вас потривожила, — можливо, хтось інший почав би на її місці мимрити, але Тереса говорила чітко і виразно. Навіть жваво. Її вродженому самовладанню і незворушності міг би кам'яний моноліт позаздрити. Не дарма її і в очі, і поза очі називали залізною старостою. — Виникла помилка. Тут мав бути мій одногрупник — Вілзорт. Я збиралася його розбудити, щоб він на лекцію не спізнився.

— Тобто подібні ранкові "чайні" процедури у вас у гуртожитку звична справа?! — фіолетовоокий грізно підвівся на лікті.