Читати книгу - "Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

      Павло лежав на сірих шовкових простирадлах, які вкривали широчезне ліжко. Руки хлопця були прив’язані товстими мотузками до дерев’яної спинки ліжка, що було трохи дивним, зважаючи, що ця спинка була - суцільним деревом. З жахом Павло виявив, що на ньому лише короткий сірий лляний фартух.

     - Чому у школі ти не грав у соккер? – запитала його дружина. Це була якась дурня, адже на його Фані, була лише вишукана шовкова сіра білизна. Павло точно знав, що його дружина не полюбляла сірий колір. В руках Феофанія тримала той треклятий парик з лисиною.

       Павло відчув холод та біль у зап’ястках, мабуть це - наручники.  Яскраве світло зі стелі вдарило в заплющені очі. Відчувався запах пилу, сирості та гнилого дерева. Потихеньку, пан Сміт  приходив до тями. Дуже боліла голова. Мабуть, через хлороформ.

   Точно, хтось приспав його хлороформом. Він із жахом розплющив очі та побачив, що перед ним лежить дорогоцінна Фані, яка, - Дяка Богові! – жива, бо вона дихала.

     - Прокинувся? – Запитала турботлива дружина, дивлячись своїми гарними стурбованими синіми очима.

     - Наче так, - відповів Павло та спробував озирнутися. Схоже, вони були у якомусь занедбаному сараї. Можливо, навіть одному з тих, що захоплюють  браконьєри, що незаконно вирубують ліси. – Ти вже давно прийшла до тями?

     - Так, бо у мене більший досвід в отруєнні хлороформом, - посміхнулася Фані.

     - Ти хочеш сказати, - жахнувся її чарівний чоловік, - що ми тепер будемо тренуватися не лише наручники знімати, але й дихати хлороформом? Трясця! – додав він. – Ось чому напарники не повинні бути у романтичних стосунках. – Фані підняла одну брів. – Я так зациклився на тобі, що забув захопити канцелярську скріпку, яка б могла відчинити наручники.

     - Я з тобою повністю не згідна, - повідомила норовлива дружина. - Один з напарників може зациклитися й на своїй іншій половинці і через це теж втрапити у халепу. А тепер визнай, що це - лише забобон, чи стереотип, що білявки – геть дурні.

     - Я ніколи не казав, що ти – дурна. Ну, може окрім того випадку, коли ти вистрибнула перед моїм авто біля оперного театру. І, якщо вже казати чесно, то я тоді хотів тобі допомогти піднятися на ноги, але злякався, що якщо доторкнуся до тебе, то закохаюся.

     - О, мій янголе, - пробурмотіла Фані. – Це - так романтично. Але я тоді подумала, визнаю геть помилково, що ти хотів мене переїхати. Але коли я вперше почула твій голос у домофоні, а тоді я ще не знала, як ти виглядаєш, то я зрозуміла, що треба тікати, бо я обов’язково закохаюся у тебе.

      - Підсунься до мене, - прохрипів Павло. Феофанія спробувала виконати його прохання і вони, зрештою, спромоглися палко поцілуватися. – Ну, принаймні я помру щасливим, - повідомив песимістичний чоловік оптимістичної білявки.

     - Ти, як завжди, мене не слухаєш, - заявила норовлива дружина. – Зараз, розвернемося один до одного спинами.

     - Я ж не зможу бачити тебе! - Жахнувся відданий чоловік.

     - Натомість, ти зможеш знайти у моєму білому поясі декілька канцелярських скріпок та пилочку, бо я, хоча і зациклена на тобі, все ще залишаюся параноїком.

      Павло відчув, як промінчик надії освітлює його закохане серце, і спромігся розвернутися.

      - Ти це – навмисно? – Зойкнула Феофанія, коли пан Сміт став обмацувати її гарні сідниці.

      - Вибач, кохана. Я вже казав, що на потилиці у мене очей немає. Зрештою, твої сідниці такі чарівні, що мені важко втриматися. Тож, я поєдную приємне із корисним.

     - А минулого разу? – Запитала допитлива дружина, яка наче, ото лише зараз, прозріла.

     - Не повіриш, тоді це - було випадково. – Фані так і зробила – не повірила.

     Чи то Павло натренувався, чи може страх за життя коханої дружини його підштовхнув, але наручники він зняв із себе та з Феофанії.

     - А тепер, запитання, - сказав Павло, допомагаючи дружині піднятися. – Чому тут ввімкнено світло, і чому нам не вставили кляпи до року?

     - Припускаю, - оглядаючись сказала Фані, що вони спостерігають за нами за допомогою прихованої, або навіть не прихованої камери. Але я й гадки не маю, що вони хочуть від нас почути. ААААААА!

      Павло смикнувся і не втратив свідомість лише тому, що його надзвичайно бліда дружина міцно вчепилася в свого коханого чоловіка. В двох метрах від них, лежав дуже неприємний огидно пахучий труп, у дуже дорогому одязі.

     Двері в кімнату, чи лише в приміщення, відчинилися, і туди увійшли два зловісних та кремезних чоловіків, у темних костюмах та у таких же темних окулярах.

     - Руки угору, - наказав один з них. Молодята підняли руки. При цьому, Павло спробував прикрити собою Фані, але йому це не вдалося, бо дурнувата дружина спробувала прикрити чоловіка своїм звабливим тілом. Павло припустив, що до них завітали головорізи, а Феофанія припустила, що їх ощасливили своєю присутністю наймані вбивці. Як би там не було, справи пана та пані Сміт були – кепські.

     - І чим допомогло тобі те вміння відкривати наручники? – Запитала бліда  Феофанія у свого похмурого чоловіка, коли один з головорізів тримав їх на мушці пістолета, а другий - знову вдягав на руки наручники.