Читати книгу - "Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

    - Мене немає в соцмережах, - пробурмотіла Фані.

    - Мене теж, серденько, тож ми живемо для себе, а не для інших. – Він нахилився та поцілував свою дружину. – Пішли. Ми завжди можемо вийти звідси будь-якої миті, якщо тобі не сподобається.

      Феофанія відчувала саме те, що і думала, що відчуватиме. Тут було повно незнайомих людей, які весело гупали ногами по підлозі та не в такт махали руками. Музика була занадто гучною. Але найжахливішим було те, що Фані відчувала, що вона тут зайва. Вона мабуть вже на другій хвилині втекла б, але поруч за столиком сидів її чарівний чоловік та посміхався їй. Вона нервово відпила свого апельсинового фрешу з кубиками льоду.

    - Ну, так і просидиш тут всю ніч? – Запитав Павло та піднявся та простягнув до дружини  свої прекрасні руки. – Вставай, - він підняв її зі шкіряного пуфу. – Просто обійми мене, або ні, заплющ очі та рухайся так, як тобі шепоче, хоча в цьому місці правильніше сказати - реве, музика.

      Можливо, у танцях Павло не був такий вправний, як Джон Траволта, але, як на людину, яка презентувала себе книжковим хробаком, він танцював приголомшливо. Фані аж почала озиратися, чи зараз до нього не чіплятимуться нахабні одеситки та гості міста на Чорному Морі.

      Це було дивним, але після перших хвилин, їй почало подобатися танцювати. Мабуть, Павло все ж таки був чаклуном! Чи можливо, це відбулося тому, що він підтримав її? Вони ж все робили разом.

      - Мабуть, твоє друге ім’я, - припустив коханий чоловік, коли вони через деякий час вирішили відпочити за своїм столиком, - є «Терпсіхора». Не бачив когось, хто був граційнішим у танку. Навіть Зоя порівняно з тобою виглядає як недосвідчений підмайстер.

    - Ти це - серйозно? – Здивувалася недовірлива дружина. – Я ж ніколи по-справжньому не танцювала.

     - Мабуть, у тебе вроджений талант. Так іноді буває. Що Вам, шановний? – Запитав Павло у чоловіка, що наблизився до їхнього столика. Фані чоловік здався схожим на німця, а Павлу – на шведа.

      Ким би не був незнайомець, запрошення пані Сміт до танку він озвучив англійською, із західноєвропейським акцентом.

    - Вибачте, - сказала Фані американською англійською, певно заразилася від свого коханого чоловіка. – У мене ревнивий наречений.

     Німець, а може швед, зиркнув  на Павла, побачив його погляд та зник з нашої історії.

      - Наречений? – Запитав чоловік у своєї підступної дружини.

     - Вибач, коханий, я ще не звикла. Ще якихось півтора - два місяці тому я думала, що так і проведу все своє життя на роботі. Але тепер у мене такий чарівний чоловік, що я постійно щипаю, себе, чи це, либонь не сон.

     - Думаю, - нахилився до неї Павло та переплів свої пальці із дружининими, - я щипаю себе не менше.

     Фані чхнула і роздратовано мотнула головою.

     - Благослови тебе Господь! – Сказав Павло в американському стилі.

    - Це ж треба! – Сказала дружина, - хтось вилив на себе цілий флакон парфумів. Здається, саме тих, які були у моєї викладачки.

     - І ти тому чхнула?

     - Так. Ти не відчуваєш запаху?

     Пан Сміт принюхався, а тоді сказав:

    - Схоже на парфуми моєї кузини Софії. У нас була сварка, коли ми всі зібралися на Різдво, а у неї пропали парфуми. Виявилося, це Зоя їх поцупила.

     - Навіщо? – Здивувалася пані Сміт.

     - Її песик не терпів того запаху. Мабуть, якась алергія.

     - Вибач, коханий, - сказала Фані. – Мені треба піти та попудрити носика.

     - Останній раз, коли ти була у синій сукні із білим поясом, тебе – викрали, - повідомив Павло. – Тож, я піду із тобою.

     - Навряд тебе пустять до жіночої вбиральні, - засміялася молода дружина.

     - Я охоронятиму тебе перед дверима, - знизав плечима обережний чоловік.

     І тут йому в ніс вдарив неприємний запах, схожий на запах хлороформу.