Читати книгу - "Вихор почуттів, Ксенія Стрілець"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Доброго дня! Чим можу допомогти?
- Аліно Ярославівно, тут невеличка накладка з бронюванням.
- Це не накладка, а помилка! - гучно вимовляє жіночка, що стоїть поруч зі Славою.
- Мене звати Аліна Ярославівна, я менеджер готелю, поясніть будь ласка що сталося.
- На моє ім'я забронювали номер у вашому готелі, а тепер мені кажуть, що моєї броні немає. Як це так?
- Зачекайте хвилинку, будь ласка, - від її хамовитого зверхнього тону хочеться плюнути їй в обличчя, та я стримуюсь і перевожу погляд на Віолету, в очікуванні пояснень.
- Ця бронь висіла в системі, та через несплату рахунку була анульована, - каже дівчина, відкриваючи на комп'ютері заявку.
- Як це несплату?! Ви що думаєте, що у нас в бухгалтерії ідіоти працюють, які не в змозі рахунок оплатити? - вона починає закіпати, а мене все більше хвилює питання, що тут робить Слава, і яке відношення він має до цієї навіженої.
- Ми так зовсім не думаємо, лише намагаємось з'ясувати усі деталі. Ви зв'язувались з відповідальним за ваше розміщення?
- Ні, - каже невдоволено.
Тож замість того, щоб уточнити чому рахунок з її боку не оплачений вона вирішила прополоскати нам мізки. Ух!
- Ви можете зв'язатись з вашою бугхалтерією, або надати нам контакти для уточнення?
Вона відходить на декілька кроків і комусь телефонує.
- Що ти тут робиш? - звертаюсь до Слави під пристальним поглядом Віолети.
- Привіз вам клієнта, - кидає погляд на галасливу жіночку.
- Знову підробляєш таксистом? Може твоє справжнє покликання це розвозити дівчат, а не оперувати? - запитую посміхаючись.
- Про минулий раз я не шкодую, бо тоді я зустрів тебе, - він каже це ледь чутно коли нахиляється до мене і в мить коли наші вуста майже стикаються, я роблю крок назад, бо наш флірт не для зайвих очей та вух, що вже навострила Віолета та помітила галаслива жіночка.
- Ти уявляєш, новенька з бухгалтерії забула оплатити рахунок, - звертається жіночка до Слави, хоча мала б звертатись до нас, і бажано починаючи зі слів вибачення за свою поведінку. - І що мені тепер робити? Всі готелі зараз забиті через цей семінар.
- Стандартний номер який ви бронювали, звільняється завтра, - каже Віолета.
- А де мені ночувати сьогодні? - кидає зі звинуваченнями у бік адміністраторки, наче вона винна, що цілий штат її бухгалтерів не може оплатити єдиний рахунок. - Доведеться ночувати у тебе, - звертається до Слави наче жартома, а в самої аж слина тече на мого хлопця.
Тримай кишеню ширше, мрійниця. Підходжу до комп'ютера і продивляюсь вільні номери.
- Сьогодні ми можемо розмістити вас у вільному номері люкс, а завтра ви зможете переїхати у стандарт, згідно з вашим бронюванням. Ми продублюємо рахунок для вашого бухгалтера, щоб пришвидшити оплату, - кажу привітно, а сама уявляю як вискубую їй волосся, бо моя пропозиція їй не дуже до вподоби, адже вона мабуть вже уявила як ночує у Слави. Хто вона взагалі така?!
Слава лише посміхається, але нічого не каже.
- Добре, дякую, - каже неохоче жіночка.
- Віолето, видайте гості ключі від сьомого номера, а на останні дні забронюйте дванадцятий.
- Вже зроблено, - вона кладе ключі від люксу на столешню. - Приємного відпочинку, - звертається вже до жіночки, на що та лише кривить губи.
- Дякую, що підвіз, - звертається до Слави і кладе руку йому на груди.
Що за нафіг! Вона ж бачила ставлення Слави до мене, невже вона подумала, що він з усіма незнайомками так фліртує. Якщо вона продовжить і надалі клеїтись до нього то лише поскубаним волоссям тут не обійдеться.
Що вони як ті мухи на мед позлітались до мого хлопця, і топчуться по ньому своїми крихітними лапками, спочатку нагла Лариса, тепер ось ця. Знайдіть собі своїх чоловіків і не чіпайте чуже.
- Може повечеряємо сьогодні разом? - запитує у нього, а очі на лоба від її нахабства вилазять у мене.
- Вибач, у мене інші плани, - він посміхаючись дивиться на мене, і вона прослідковує за його поглядом.
- Зрозуміло, - каже незадоволено. - Тоді побачимось завтра на семінарі, - каже більш жваво, бере ключі і рушає до номера.
- Пройдіть будь-ласка до мого кабінету, В'ячеславе Олександровичу, - кажу єхидно. - Є розмова.
- Залюбки, Аліно Ярославівна, - відповідає в тон і рушає слідом за мною.
І лише Віолета розгублено кліпає очима від цієї дивної сцени.
Слава
Йду слідом за своєю дівчинкою насолоджуючись тим, як розкачуються її стегна під час ходи. Вона заходить до кабінету, сідає в крісло, закриваючи від мене свої принади.
- Сідайте, будь ласка, - вказує на стілець перед своїм столом і я слухняно роблю те, що вона каже.
Ми сидимо мовчки, вона з насупленими бровами, а я з усмішкою.
- І що це за дівка була з тобою…знову? - пихтить, як маленький паровоз. Обожнюю.
- Ти ревнуууєш, - розтягую із задоволенням і дурнувата посмішка ще більше розтягується на моєму обличчі.
- Розмріявся, - фиркає. - Лише дивуюсь, що тебе і на день самого залишити не можна, тільки відвернешся, вже якась баришня до тебе прилипла.
- Я мрію лише про одну баришню.
Підводжусь зі стільця, в декілька кроків обходжу стіл і стаю навпроти неї. Тягну за руку, щоб вона встала, а сам сідаю в її крихітне крісло притягуючи до себе на коліна руду колючку.
- Я скучив, - нарешті цілую її, насолоджуючись м'якими вустами. - Навіть не уявляю, як проживу без тебе три місяці, - видихаю слова в її губи.
- Не хвилюйся, я ще встигну тобі набриднути.
- За це я не хвилююсь, бо цього не станеться. А от такі непорозуміння та ревнощі мене непокоять. Тим паче, коли я буду далеко і не зможу вплинути на ситуацію, - повертаю до себе її обличчя, щоб вона дивилась мені у вічі. - Ти маєш пообіцяти мені, що більше не будеш робити поспішних висновків. Якщо тебе щось буде непокоїти, ти завжди можеш запитати в мене і ми все вирішимо. Як показує історія наших стосунків, не все є таким як може здаватися на фото.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вихор почуттів, Ксенія Стрілець», після закриття браузера.