Читати книгу - "Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна"

Колекція Аніт Канської вже розкуплена, і модельєри відмовляються дошивати нові сукні. Ми поспілкувалися з “Іріс” та дізналися причину. Про страйк на виробництві читайте у інтерв’ю Сари Лейг на розворотах 8-15. 

Професорка столичної академії магії втрапила у скандал через те, що з’явилася на публіці у штанах – що про це думають чаклуни та законники, дізнавайтеся у матеріалі на сторінці 26. 

А про подробиці третього випробування королівського відбору ви можете дізнатися на звороті номера. 

 – Ну, це все дуже мило, але я все ще маю потрапити у принцову оранжерею. То ти проведеш мене туди, чи ні? 

Йовіла відсторонилася від брата і поглянула удалечінь – де виднілися із десяток шпилів, і Йовіла навіть уявити собі не могла, який з них їй потрібен. Яр поряд скривився. 

 – Хочеш щось сказати? – з викликом запитала Йовіла. Вона знала, що їхня розмова про небезпеку на відборі тільки почалася, але зараз Яр ще не був у тому становищі, щоб із нею сперечатися. То вона просто мала вхопити бика за рога і користуватися ситуацією стільки, скільки вийшло би. 

 –...ні, – зрештою з зітханням відізвався Яр і зробив крок до стежки. – Ходімо, я тебе проведу. 

Місяць на небі зрушив, і Йовіла відчувала, що ще трохи, і почнеться світанок. Вона не спала усю ніч. 

Закапелки палацу, виявляється, не були такими вже й заплутаними, коли її туди вів хтось, хто знав цей палац, що свої п’ять пальців. 

 – Для чого тобі туди потрібно? Не подумай, я не проти – але все ж? – з цікавістю і підозрою запитав Яр. Щось у його голосі підказувало Йовілі, що він вже здогадувався про відповідь. І що це йому вкрай не подобалося. 

 – Шукаю артефакт. Я майже впевнена, що він на тій вежі. 

 – А що за артефакт? – невинно запитав Яр. – Яка в тебе була підказка? 

 – Це має бути щось, що приведе мене до принца, сховане недосяжно, але на виду. Ну і я зрозуміла, що це, певно, квітка – раніше королева подарувала її Акулині, і вона пішла на побачення із принцом. 

Лицем Яра пробігла гримаса незадоволення й злості. 

 – Чортів Сорен… – прошипів він, і Йовіла засміялася собі  під носа. Зрештою, в усьому цьому був винен сам Яр. Якби він тільки не брехав їм обом, навряд чи би Йовіла взагалі прийшла на відбір, і навряд чи би Вітан завербував би її собі у помічниці. А тепер ж вороття не було.

Але, очевидно, папірець потрапив їй до рук не просто так – недарма він наче горів у мішечку і просив, щоб Йовіла взяла його. Це все було продумано Вітаном заздалегідь. Ось тільки для чого? 

Вона вже здогадалася, що тим “сюрпризом”, про який говорив артефактор, було побачення із принцом, і на нього, скоріш за все, мала піти саме вона. Чи він сподівався, що Йовіла зможе вивідати в Еріка щось корисне? Чи просто не хотів відправляти потенційну вбивцю на зустріч із королівською особою? 

Як би там не було, Йовілі це на користь не йшло – окрім того, що вона би потрапила у наступний етап випробування. Вона хотіла написати про побачення статтю – але як це робити, коли там буде вона сама? Ні, це нікуди не годилося. Вона вже бачила, що рейтинги і продажі падають, а їхня редакторка все частіше ставила на першу шпальту не репортажі і замітки з відбору, а новини з Алії чи плітки дворянок. Її зоряний час минув, і мало статися диво, щоб люди знову зацікавилися відбором. 

Диво, або ж викриття масштабної змови проти майбутнього короля, про яку першою написала би “Панна в рожевому”. Тож Йовіла не мала здаватися. Тепер у неї була масштабніша, краща мета. 

 – Вітан діяв винятково в інтересах корони, чи не так? – м’яко запитала Йовіла. – Це ж те, що намагаєшся робити і ти, навіть якщо ціна – ігнорувати родину роками. То чому це відрізняється зараз? 

Яр завернув у вузький коридорчик, який Йовіла сама би й не помітила, і прошипів до неї:

 – Бо я робив це, щоб ти була у безпеці. А він скасовує усю мою тяжку працю. 

 – Бідолаха, – у голосі Йовіли не було ані краплі співчуття, одна тільки веселість і якісь залишки злості. – Ну, виявляється, коли ти постійно брешеш людям, вони можуть робити щось, що тобі не сподобається. І, поміть, він навіть не хотів тобі насолити. Вітан просто не знав. 

Йовіла і сама не розуміла, чого це вона раптом кинулася захищати Сорена. З цими його саркастичними коментарями, дивним лицем, яке змінювалося не гірше за Ярове і з цим його літовим професіоналізмом… Певно, вся річ була в останньому. Вітан і справді був найкращим у своїй справі і робив усе, щоб захистити і принца, і наречених. Він не заслуговував на критику – щонайменше, не від Яра. 

 – А він тобі і справді подобається, – протягнув Яр, посміхаючись краєм рота. Я знав, звісно, це було дуже очевидно. 

Він поцокав язиком, зупиняючись перед дверима, які виглядали вже зовсім непримітними. 

 – І це вхід до принщової оранжереї? – з підозрою запитала Йовіла. – Невже він проходить через оці от малесенькі дверцята?  

 – Принц? Звісно ж, ні… Для нього є окремий вхід – з трьома пудами золота на дверях. А цей – для простих смертних, таких, як ми з тобою. Тут не чергують охоронці, і ключ від цих дверей маю тільки я. Але подумай – чи справді тобі це потрібно? Ти ж розумієш, що після побачення із Еріком можеш стати наступною мішенню?