Читати книгу - "(не) згоріти вщент, Мелорі Бронд"

Дні проходили досить швидко. На новому місці облаштувалися і освоїлися за декілька днів. Майже кожні вихідні, Максим приходив до нас. Між ним і сестрою виникла взаємна симпатія, а я безмежно раділа цьому.

—Мел, а давай зробимо завтра невеличкий пікнік. Ми вже місяць як тут, а ще ніхто в нас в гостях не був.

—А як же я, - обурено озвався Макс.

—А ти не гість, ти наш найдорожчий друг, а можливо і не друг, - пильно подивилася на них з сестрою. Вони миттю якось знітилися, - я тільки буду рада за вас, якщо у вас щось вийде.

 Вони полегшено видихнули.

—Мел, а ми думали, це тебе засмутить.

—Чого б це? Якщо двоє дорогих мені людей будуть щасливі, я тільки щиро за вас порадію.

—Так, щодо пікніка? Запросимо до нас Костянтина Романовича з дружиною, - не вгавала сестра.

—А можна я прийду з другом? А то він останнім часом, ходить сам не свій. Я обіцяв тобі,  Мелані, якось вас познайомити, ось і нагода випала. Ви не проти?

—Ми тільки за, - радісно викрикнула Віталіна.

Наступного дня ми все приготували до приходу гостей. Костянтин Романович з дружиною прийшли перші. Вони з сестрою обговорювали якісь робочі моменти у саду, а я тим часом пішла за м'ясом до будинку.

—Мел, вибач за запізнення,  друг мав зустріти важних клієнтів і тому ми трохи застряли, - зайшовши до кухні, Макс ніжно обняв мене.

—А де твій друг?

—Так він у саду, ходімо познайомлю.

Макс взяв м'ясо, а я тарілки і ми пішли до саду.

Підходячи до альтанки, я не відразу звернула увагу на постать, що стояла до мене спиною.

—Меланія, знайомся, це мій найкращий друг, Алекс.

Він обернувся, і тут земля неначе пішла з під моїх ніг. Я більше місяця забороняла собі про нього думати, після останньої нашої розмови. Намагалася назавжди викинути його з свого життя і серця. А доля ще та штука, знов і знов нас зводить разом.

Алекс стояв як і я в ступорі, не проронивши і слова, свердлив мене своїм проникливим поглядом.

Я мало не випустила тарілки.

—Вибачте, я дещо забула.

 Я швидко пішла в сторону будинку. Забігла в середину, важко дихаючи.

Ну чому, як тільки я його побачу, мене відразу охоплює відчай і біль.

—Мелані, зачекай, не тікай від мене, будь ласка. Нам потрібно з тобою поговорити, - наздогнавши мене, Алекс зайшов до кухні.

—Здається, я минулого разу, все тобі сказала і додати мені нічого. Я не бажаю тебе бачити і слухати. Покинь мій дім і ніколи не наближайся до мене.

—Як на мене, ще далеко не все.

Він миттю підійшов до мене. Згріб в свої обійми і пристрасно впився в мої губи, напористим, голодним поцілунком.

Я пручалася, намагалася вивільнитися, але була безсила, проти його міцних обіймів. Він ще сильніше мене притиснув до себе, з напором таранячи мій рот, не даючи найменшої можливості втекти.

 Як же я сумувала за ним, тіло миттю зреагувало на його дотики. Піддавшись хвилинній слабкості, я з неменшою пристрастю відповідала йому...