Читати книгу - "Хибне щастя, Ліана Меко"

Ваня.

Я тинявся містом усю ніч до самого світанку. Поки не відчув, як починає відпускати неприродна напруга. Як іде з голови неприємний отруйний туман, повертаючи мені здоровий глузд. І разом із цим придушуючи мене бетонною стіною усвідомлення.

Я переспав із Лікою.

І вона виявилася незайманою.

Я облажався у своїх судженнях. Так серйозно я ще ніколи не помилявся.

До того ж, я, здається, все зіпсував.

Накинувся на неї немов дикун, нічого не розуміючи і не зважаючи на її почуття. Та навіть те, що я дозволив собі з'явитись у такому неадекватному стані… це було неправильно. Навіть якось гидко. Від самого себе.

Все могло бути інакше. Все мало бути інакше.

Такий тонкий, делікатний момент… Для дівчат це багато значить, вірно?.. А я з нею ось так.

По-скотськи якось. Некрасиво.

Але вона про це нічого не знає. - Пропищав десь усередині неприємний внутрішній голос.

Правильно. Не знає. Нехай і далі залишається у незнанні. Але знаю я. І цього достатньо. Для жорсткої самокритики і неприємної досади, що черв'яком роз'їдає нутрощі, - так точно.

Все це чортів Кріт зі своєю чортовою травою.

Я все ще був злий на ту ситуацію на пробіжці, і в мене все ще нило коліно, і все навкруги дико дратувало, коли я якогось біса вирішив заглянути до нього в гараж дорогою додому. У Крота на такі речі око було накидане, він був продавцем від Бога: завжди безпомилково відчував найкращий момент, коли і кому можна впарити товар.

«Якийсь ти напружений, друже. Є хороша трава, вищий сорт. Розслабляє на ура. Спробуй, тобі одразу стане краще».

Мудак. Розслаблює, як же. Та я себе таким збудженим і неприродно напруженим, наче по венах замість крові біжить справжній струм, у житті не відчував.

Не варто було в такому стані повертатися додому. Але тоді я не думав, до чого це може призвести. Загалом ні про що не думав. Та що там… я майже нічого не розумів.

А як побачив її біля білобрисого бігуна, просто озвірів. Миттєвий спалах, подібно до блискавки, що розсікає дерево, мало не розірвав мене на шматки. Раптове гостре, не зрозуміло звідки взяте, бажання покарати її, прогнати, а потім зовсім протилежне - таврувати, зробити своєю, - затьмарило і без того зніяковілий розум. Свідомість, оповита щільним наркотичним туманом, не пропускала всередину жодної здорової думки. Я просто злетів з котушок. Я збожеволів.

Я завжди думав, що возитися з незайманою клопітно, нудно і нецікаво.

Але те, що я виявився в неї першим, тепер здавалося таким правильним. Таким природним.

І те, що я не все пам'ятав зараз, і не все до кінця усвідомлював тоді, в моменті, просто вбивало. Деякі образи були живими і яскравими, що варто було до них звернутися, як у грудях все стискалося від дивного щемливого почуття. Деякі фрагменти буквально вивалилися з пам'яті, і як не намагайся, я не міг відновити повну картину подій.

Чи був я досить уважним, обережним, чи зміг нівелювати її біль? - Навряд чи.

Чи не скривдив, чи не налякав її? - Не знаю.

Чи не пошкодувала вона?..

Вона була такою чуйною у своїй пристрасті... і такою вразливою у своїй недосвідченості. Це я добре пам'ятав. Вигляд її оголеного тіла на моєму ліжку, - такого розпаленого, відкритого, довірливого, привабливого, - буквально відбився на звороті сітківки. І це не скоро покине мою свідомість. Ніколи не покине. Та й навіщо? Чи не це найправильніше, що сталося в моєму житті?..

Скроні ломило від нескінченної неприємної пульсації. Хотілося пити й очі злипалися. Мені треба відпочити, залишимо роздуми на потім, - вирішив я, і поплентався додому, сподіваючись, що дівчина вже пішла на роботу, і мені не доведеться зустрічатися з нею хоча б до вечора. Я встигну привести себе до ладу, упорядкувати думки, подумати. Я зможу все виправити. Бажання повторити минулу ніч, - і не раз, а ще багато таких же ночей, - закручувалося вузлом у животі. Примушувало все всередині стискатися від передчуття.

Все ще буде. Я все зроблю правильно.

Але спочатку – прийти до норми. Гарячий душ, їжа, сон. А ввечері зустріну її як годиться. Може навіть квітів куплю.

Так, план був непоганий, але, шкода, йому не судилося здійснитися.

Щойно зайшов у квартиру, побачив взуття і сумочку, що стоїть на порозі, зрозумів, що Ліка вдома. Глянув на годинник. Вирішила вийти пізніше? Чи й зовсім – залишитися вдома? Погано себе почуває? Може я все ж таки вчора щось не те зробив?..

Занепокоєння кольнуло десь усередині, але відразу відпустило. Я почув шум води, що ллється в душі і, вирішивши, що вона швидше за все просто дозволила собі трохи довше повалятися в ліжку, і зараз таки збирається на роботу, розслабився і пішов на кухню.

Пересікатися з нею і розпочинати серйозні розмови зараз – було не найкращою ідеєю, тому я вирішив відкласти сніданок до того, як вона піде, і просто випивши води, зібрався вирушити до своєї кімнати. Але тут мій погляд зачепився за яскраво-рожеву коробку таблеток, що самотньо лежала у центрі столу.

Пригальмував. Не знаю, цікавість чи невиразне занепокоєння змусило взяти коробку в руки. Повертіти, відкрити. Вийняти блістер. Усього на дві таблетки, і одна з них уже, схоже, прийнята. Що це?