read-books.club » Сучасна проза » Ваші пальці пахнуть ладаном 📚 - Українською

Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

196
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ваші пальці пахнуть ладаном" автора Валентин Лукіч Чемеріс. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 73 74 75 ... 155
Перейти на сторінку:
Марію Заньковецьку писатимуть, що її гастролі «закінчилися тріумфом…»

Все так було і з Вірою Холодною, тільки хоч гастролі її й закінчувалися – як і зйомки в нових фільмах, – але тріумф тільки зростав. Від фільму до фільму, хоча здавалося куди більше, як і так уже досягнута вершина його, тріумфу. Але він не кінчався, а тільки наростав, наростав, наростав.

Як вал, що стрімко мчить з крутої і високої гори…

– Вітаємо тріумфаторку!! – вигукували навіть колеги, коли вона з’являлася на студії. Вигукували, а вона губилася, то шарілася, то блідла.

Благала:

– Облиште. У нас попереду – тяжка робота.

Робота була виснажливою, але й тріумф її як на дріжджах ріс…

І йому не було спину.

Та й навіщо спиняти тріумф, про який інші творчі люди, теж не будучи бездарними, – навіть мріяти не можуть.

Але вона розуміла – не без тривоги: треба спинитися.

Тріумф зупинити чи самій спинитися.

Поки вал не накрив її з головою і не розчавив, адже слава теж буває небезпечною, коли її виявиться надто багато, а тріумфаторка виявиться надто тендітною і крихкою…

Вона не була сильною та вольовою – над нею теж мали владу всі жіночі слабкості, – а тому вже почала боятися. За себе. І розуміла треба зупинитися, зупинитися, зупинитися, поки для цього є можливість…

І хто би міг подумати, що тріумф може бути не тимчасовим, як у тріумфаторів Стародавнього Риму – лише на час в’їзду до столиці, – а суцільним? Безперервним – зранку й до пізньої ночі…

Глядацька ріка в кінотеатрах, де щоденно йшли фільми з її участю, не лише не міліла, а щодня ставала все бурхливішою, все повноводішою і наче аж загрозливішою…

У всіх на устах було лише одне ім’я:

– ВІРА ХОЛОДНА!!!!

Глядацька ріка, як бурхлива гірська ріка, ставала такою некерованою, що навіть загрожувала самим кінотеатрам, якщо в них закінчувалися білети (адже кінотеатри не безрозмірні!) «на Віру Холодну».

Вона сама не могла збагнути, що коїться і чому це вона ледь чи не на ноги підняла Росію своєю грою? Адже є й талановитіші за неї актриси, досвідченіші, славетніші, а всі жадають тільки Віру Холодну та Віру Холодну!

Наче світ кінематографа і взагалі культури на ній тільки й зациклився.

Всі тоді ходили лише «на Віру Холодну» – феномен, який годі розгадати, збагнути й пояснити.

А в самої тріумфаторки не те щоби дня – години вільної не було.

Щодня зйомки, зйомки, зйомки – ательє Ханжонкова, діючи за відомим принципом: куй залізо, поки гаряче, жене і жене стрічки.

Щодня зйомки, зйомки, зйомки…

А ще концерти, вечори…

Вечори, концерти, зйомки – і вона змушена вертітися білкою у колесі. Ніби мчить вперед, а здається, що крутиться на місці.

Часом вже й кляла свою популярність – шалену і навіжену.

Одні фільми з її участю ще додивлялися, а вже до кінотеатрів розвозили коробки зі стрічками нових фільмів з її участю, і все починалося спочатку.

Білка в колесі!

Зйомки, концерти, вечори, гастролі…

Ні дня вільного, ні години вільної і щомиті на публіці, на чужих очах – у дамську кімнату непоміченою не можна прошмигнути!

І що головне: вона хоч і кляла таку популярність, такий тріумф, і водночас бажала його. І нової популярності, і нового тріумфу – хоча куди вже більше!

Слава діяла на неї, як наркота, як горезвісний кокаїн, до якого всуціль вдаються артисти, аби підняти настрій, а їй і без кокаїну вистачало бадьорого настрою.

Треба було зупинятися.

Це вона тоді майже фізично відчувала.

Відчувала, але зупинитися не могла. Та й від неї самої вже нічого не залежало, вона вже сама собі не належала і була невільницею, рабинею на ринку своєї слави, де її як виставили на продаж, так і продають…

Продають щодня й щомиті, і це тяжко й гнітюче, але вже нічого не вдієш: із ринку рабів утекти неможливо.

Слава неслася на неї, як той дев’ятий вал на картині вірменина Гайвазовського, відомого, як російський художник Айвазовський – тільки у нього дев’ятий вал руйнівний, а в неї…

А втім, мабуть, і в неї дев’ятий вал був руйнівним – адже вона вже не була сама собою і сама собі не належала, несучись без руля й вітрил морем, що так бурхливо штормить.

Вона вже не належала навіть родині – вона, мати дочок своїх, господиня дому свого…

Своєї родини в неї вже мовби й не було.

Вона вже не пам’ятала, коли бачила дочок (тільки сонними їх цілувала) – ішла з дому рано, коли вони ще спали, поверталася пізно, коли вони вже спали…

Родини у неї вже наче й не існувало (мати зітхала, сестри намагалися якось зустрітися з нею). Вона забезпечувала родину грошима – чималими, між іншим, – але й тільки.

Треба було зупинятися, а вона не могла зупинитися.

Вже більше року, як чоловік був на фронті. НА ФРОНТІ, НА ПЕРЕДОВІЙ. НА ВІЙНІ БУВ, ДЕ, МІЖ ІНШИМ, УБИВАЮТЬ, а до неї те ніби й не доходило. Наче він був не на тяжкій війні, де росіяни раз по раз програють і несуть колосальні втрати, а у відрядженні десь на чорноморському узбережжі…

Чоловік воює, терпить злигодні тяжкої війни, в кожну мить може або калікою стати, або й узагалі життя втратити, а вона… Зйомки, виступи, концерти, слава, тріумф!!!

Від чоловіка чи не щодня приходили листи, писані на вирваних з учнівського зошита аркушах.

«Вірусенько, дружинонько моя коханая, вірная, вінчаная. – Так вони незмінно починалися. – Не спалося, і я, як завжди, думав про тебе, ластівочко моя. Ніч довга, часу в пораненого більше, як треба, тож думав про тебе неспішно, смакуючи спогади, пригадуючи всі найдрібніші і, здавалося б, несуттєві випадки з нашого життя, що в палаті госпіталю та ще безсонної ночі здавалися мені значними і такими, на яких і тримається моє буття у цьому світі. Як ти там, у Москві? Як дітки наші, донечки щебетливі? Бережи їх! І себе бережи – ти ж моя єдина. Крім тебе і дітей, у мене більше нікого немає у цьому світі. Та й життя без тебе і діток наших я не уявляю, так, просте існування, невідомо й для чого. Тільки й тримаюся на тому теплі, що жевріє в серці, як згадую тебе.

А згадую щоночі.

Ночі тяжкі, не спиться, тож тільки й тішуся згадкою про тебе, Вірусенько моя ненаглядна.

А ніч довга, в палаті у маренні і забутті стогнуть тяжко поранені. У кожного щось болить,

1 ... 73 74 75 ... 155
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ваші пальці пахнуть ладаном», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ваші пальці пахнуть ладаном"