read-books.club » Детектив/Трилер » Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА 📚 - Українською

Читати книгу - "Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

18
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Білявки все ще не помирають наодинці" автора КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА. Жанр книги: Детектив/Трилер. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 72 73 74 ... 98
Перейти на сторінку:

     Вони обійшли фортецю, пожовклою на південному Сонці травою. Фані сказала, що вона не дуже знається на фортецях, але ця – дуже гарна та цікава. Хоча, мабуть, під час ворожих атак, тут було моторошно.

    - Ворожі атаки, це - завжди моторошно, - повідомив Павло.

    - Тільки не кажи, - жахнулася дружина, - що ти був у армії та був у гарячих точках. Я знаю, в США армія професійна.

    - Ні, радість моя, - посміхнувся пан Сміт. – Не думаю, що у мене вистачить фізичної підготовки на це. Але у мене гарна уява. І мені не потрібно дивитися моторошні фільми про війну, щоб знати що то – жах.

    - Цікаво, чи є якісь легенди про цю фортецю? Може, щось романтичне?

    - Легенди є, можеш пошукати їх в Інтернеті, але я не сказав би, що вони - романтичні. Втім, зважаючи на те, що тут ховалися містяни під час ворожих атак, можу припустити, що якось тут разом шукали захисту чарівна дівчина та сором’язливий хлопець, які потім побралися. Може навіть, так познайомилися місцеві Ромео та Джульєтта.

    - Це було в молдавський, чи османський період?

    - Я можу помилятися, але мені важко уявити тут романтичну історію під час панування Османів. Хоча, можливо якось до фортеці привели полонених дівчат, які тут чекали на свою долі: чи повезуть їх на рабовласницький ринок у Кафу, чи залишать десь тут, рабами місцевих. Це – лише моє припущення. І одну дівчину з полонянок міг звабити гарний, білозубий яничар із зеленими очами. – Фані смикнулася. - А потім вони дізналися, що є братом та сестрою та він вбив її, а потім себе.

     - На твою думку, це – романтично? – Тремтіла нервова дружина.

     - Ні, це – жахливо. Але таке дійсно могло статися. Принаймні, я колись читав схожу легенду. І знаєш, я думаю, все було не зовсім так. Це вже при імператрійці приписали всі ганебні вчинки османам, щоб показати яка вона визволительниця. Сподіваюся, їй там дуже спекотно, у Пеклі! Тож, деякі західні джерела кажуть, що всі, хто межував із Османською імперією з радістю продавали своїх дітей, щоб ті жили заможніше в османів. Бо, бачиш, кохана, тоді в родині було багато дітей, а потрапляння до солідної імперії давало шанс піймати удачу. Здається, навіть у якогось султана візир був з колишніх рабів.

    - Ну, я можу у це повірити, - погодилася Фані. – Бо моя матуся теж хотіла, щоб я жила заможніше. Може, зробимо селфі, щоб вона побачила, яка я з тобою щаслива?

      Тож, Павло спробував надати своєму обличчю янголоподібного виразу, а ще блаженної радості та щастя. А Фані, саме перед натисканням на телефон, зробила якійсь дурнуватий вираз обличчя.

    - Якщо цей вираз на твоєму обличчі означає щастя, то я жодного разу його на твоєму обличчі не бачив, - образився нещасний чоловік.

     - Але я була щаслива кожної хвилини, поруч із тобою, - сказала віддана дружина. – Ну, може, окрім тих хвилин, коли ми спілкувалися із головорізами.

    - Мамо, тату, - повідомило якесь невідоме восьмирічне дитя, – тут тьотя з дядею цілуються.

     - Здається, я не люблю дітей, - повідомив Павло.

 

    - Слухай, - запропонувала Фані, - а може пообідаємо у Білгород-Дністровському?

   - Тільки не кажи, - жахнувся відданий чоловік, - що ти хочеш зекономити, бо в тому гарному кафе на пляжі, що у формі корабля, занадто дорого.

    - Ой, я про це і не подумала, але ти - правий. Ні, я не через економію. Хоча, там чудовий краєвид – прямо на березі моря, там дуже голосно грає музика.

     - Порівняно з нічними клубами, там тихо, наче у морзі у неприйомні години.

    - Я не знаю, як в нічних клубах, я там ніколи не була, - промимрила пані Сміт. – А ти у нас, виявляється відданий відвідувач нічних клубів, - замислено оглянула вона свого чоловіка.

    - Я би не сказав, що я там часто бував, але доводилося.

    - І що, ти добре танцюєш? – Здається, Фані вже почала ревнувати.

    - Ну, Джонові Траволті до мене, як з неба рачки, - похвалився Павло.

    - Ти хотів сказати «як до неба рачки», - уточнила ревнива дружина.

    - Ні, я сказав саме те, що хотів, - посміхнувся пан Сміт. – Підемо в Одесі у нічний клуб, але танцювати мене не змушуй.

    - А давай укладемо парі, що я тобі більше ноги віддавлю, - запропонувала Фані.

    - Щось я вже упевнений, що, аби виграти парі, ти мені навмисно будеш відтоптувати ноги. І ми знову повертаємося до слова «парі», - сказав він, заводячи мотор джипу.

     - А можна, я поведу джип дорогою назад? – Попросилася смиренна дружина.

     - Тобі подобається пан Кестрел і ти вирішила, що і мені світле волосся личитиме? – Запитав шокований чоловік.

    - Не кажи дурниці, - відповіла Фані. – Ви з ним схожі, але у вас геть різні…. Я не знаю, яке тут слово підібрати. Може, «аура»? І він ще надзвичайно нещасний. І ти знову натякаєш, що водій з мене кепський, - поскаржилася вона. Павло зупинився та простягнув коханій дружині ключі від джипу.

 

    Фані хотілося оббризкати та трохи притопити свого приголомшливого чоловіка, але не судилося – скрізь насолоджувалися життям дітлахи. Тож, родині Сміт довелося відплисти трохи далі від берегу.

1 ... 72 73 74 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"