Читати книгу - "Повстала з попелу, Делісія Леоні"

Деміан попросив мене піднятися до нашої кімнати і чекати на нього там. Сказав, що він має одну невідкладну справу, і він незабаром приєднається до мене. Невідкладна справа вночі у кабінеті?

Я забрала з собою тацю з кухні і, чекаючи чоловіка, наодинці перекусила. Я мала багато запитань. Дуже багато. Але як і в минулі рази, щось завжди заважало мені отримати на них відповіді.

Деміан, нарешті, повернувся і стомлено сів поруч на диван, притягнувши до себе й обійнявши мене.

— Втомилася? - пошепки спитав він, торкаючись губами мого волосся.

— Не більше, ніж ти. Як твої рани? Їх слід обробити. І тобі треба знову до палацу, щоб їх...

— Тш-ш, зі мною все гаразд, Торі, - він заправив пасмо волосся мені за вушко і в легкому поцілунку торкнувся моїх губ.

— Що означає «гаразд»?

— Вони зникли, — знизав плечима чоловік.

— Просто так взяли та зникли? - не вірячи, дивилася я на Деміана.

— Напевно... артефакт, яким мене лікували, допоміг активувати мій захист, про який говорив Хорт.

Я насупилась і все ще не вірячи попросила його роздягнутися. Деміан з легкістю зняв сорочку, і я побачила... лише його старі шрами від минулих ран. Жодних нових порізів не було. Я не знала, що за артефакт і яку силу він має, але якщо все так обійшлося, то я безмежно цьому рада.

— Тебе не лякає смерть Хорта? - запитала я, коли чоловік знову сів поруч зі мною.

— Засмучує, - виправив мене він. - Чи лякає? Я так розумію, що наші життя завжди висіли на волосинках. Він такий самий мисливець, як і я...

— Але ж мандрівників усіх убили, адже так? Твоя мати мала рацію: його смерть, твоє минуле - дуже дивні події, Деміане. Може, у Хаоса інший план тепер як вас усіх убити?

— Може, - якось дуже байдуже знизав плечима мій чоловік. Я вдивилася в його обличчя і зрозуміла, що він чимось стурбований або навіть поранений… внутрішньо. Його щось турбувало, але чи це було пов'язано з усім, що відбувалося - я не могла зрозуміти.

Я взяла його за руку і зазирнула у вічі.

— Деміане, що відбувається? Я ж не сліпа і бачу, що тебе щось дуже непокоїть. Мій батько? Чи все ж таки смерть Хорта?

Він накрив своєю рукою мою і ніжно погладив. Не дивлячись мені у вічі, перебуваючи у своїх далеких думах, чоловік безглуздим поглядом дивився на наші руки.

— Намагаюся зрозуміти багато чого з того, що сталося, та почутого від матері. Твій батько ховається, але стежить за тобою, намагається вбити мене, хоча кілька років тому сам видав тебе заміж за мене. А тепер я становлю тобі, на його думку, таку загрозу, що йому легше вбити тебе.

— Я не вірю, що то були люди мого батька, - твердо заявила я.

Деміан продовжив, ніби навіть не розчувши мої слова.

— Мандрівники вбиті, і всі чекають появи Хаосу, приготувавши для нього пастку. Про що говорила моя мати - я навіть гадки не маю...

— Але ти запевнив її, що...

— Торі, я багато чого не пам'ятаю зі свого життя, - перебив мене Деміан і вперше глянув на мене. – Я ловлю кожні натяки. Не раз вже про це чув у палаці і дещо тепер мені стає більш зрозумілим. Але якщо я скажу всім про те, що зовсім нічого не пам’ятаю чи не знаю, мене можуть порахувати... непотрібним і прибрати з дороги. Не будучі в курсі всіх подій, я не зможу захистити тебе і себе теж.

— І як тепер дізнатися, що вони задумали? І мені теж дуже зацікавило, про яку пастку говорила твоя мати.

— Мене більше турбує про який обман вона говорила.

Я примовкла, згадуючи слова Ірен.

— Твоя мати говорила щось про... вразливість Хаосу і про те, що він прийде в сказ, якщо дізнається, як сильно його обдурили, адже так?

Деміан кивнув і чомусь мені здалося, що він аж зблід.

— Але ж ти знаєш про медальйони та артефакт для пастки Хаосу?

— У медальйонах зібрано особливу силу, щоб відкрити портал. Артефакт... повинен назавжди запечатати його.

— Тобто, люди збираються загнати в портал бога і закрити його там? - мені навіть смішно стало. - А чи не сильно люди чогось забажали? Взяти на себе відповідальність та владу? Заради чого? Заради віри в якогось бога? Заради... що там твоя мати казала? Що вони бачать лише Тулая - своїм правителем і лише йому одному бажають поклонятися? Це немислимо!

— Однозначно одне: богам з людьми краще ніколи не зв'язуватися, - Деміан підвівся і підійшов до вікна.

Тепер назрівала ще одна проблема – це війна із Хаосом. І щось мені підказувало, що Деміан був не просто мисливцем. Король доручав йому якісь найважливіші справи, значущі для цієї війни. І тут все в мені похололо від однієї дурної думки.

— Деміане? - гукнула я його і, підійшовши ближче, прижалася до його плеча. – Ти… цей артефакт був знайдений?

— Поки що - ні.

— Ти… мусиш знайти мого батька, бо він украв цей артефакт? - з гіркотою висловила я своє припущення і відчула, як Деміан завмер і напружився. - Може ... він не хоче, щоб Хаоса загнали в пастку?