Читати книгу - "Повстала з попелу, Делісія Леоні"

Герцогиня голосно пирхнула.

— У цю нісенітницю я вже точно не повірю!

— Я не змушую вірити, - також пирхнув Деміан.

— Мандрівники вбиті, тепер усі очікують появи Хаосу. Він не пробачить це нам. І звичайно не прийме свою поразку. Пастка для нього готова?

— Про що ти?

— Пастка для Хаосу, Деме. Прийди вже до тями! На кону наші життя та світ. Хаос знищить тут все, не залишить нічого живого, якщо дізнається, як його жорстоко обдурили. Коли він знову стане вразливим, коли ми заберемо його силу – зможемо перемогти його. Це мета нашого правителя! Тулай – наш бог і правитель. Тільки він має правити нашим світом, який не повинен бути поділений на частини. Хаос приносить лише руйнування, Тулай – це майбутнє людей.

— Не турбуйся. Підготовка йде своєю чергою. Медальйони зібрані для порталу. Залишилося лише знайти останній артефакт. Щось ще? - стомлено промовив Деміан і я почула шелест сукні і поспішила заховатись у сусідній кімнаті.

Ірен пішла не одразу. Мабуть, у неї ще були питання до сина. Коли я почула, що її кроки повністю розчинилися в тиші, я вийшла зі свого укриття. Зупинившись знову біля кабінету Деміана, я не наважувалась увійти. Я мало що зрозуміла з їхньої розмови. Я здригнулася, почувши різкий, приголомшливий шум з-за дверей.

Несміливо зазирнула й побачила, що в кабінеті панує цілковитий безлад. Крісла відкинуті, стіл стоїть не на своєму місці, а з нього всі речі розкидані по кімнаті. Таке відчуття, що все знесло потоком магії.

Деміан стояв біля вікна, спиною до мене. Досить спокійно. Руки в кишенях штанів, рівна спина. Він був одягнений у чорні штани та чорну сорочку. Я навіть побоялася розкрити свою присутність.

— Заходь, Торі, - почула я тихий голос і Деміан напівобернувшись, подивився на мене. Я несміливо увійшла, обходячи на підлозі різні речі.

— Вибач, я не хотіла підслуховувати...

— Але стояла і слухала, — сумно посміхнувшись, промовив він і поманив мене рукою до себе. Він притиснув мене до себе. Клацнув пальцями, вимкнувши маглампи і згасивши свічки і ми поринули у пітьму. Натомість тепер стало добре видно вид із вікна.

— Король правда виявився не проти твого шлюбу? - запитала я.

Деміан притих. Я сильніше притиснулася до нього.

— Я не сказав йому, Торі. Рано чи пізно королівська служба донесе йому про це і я вирішив, що хай краще пізніше. Не надто я бажав нових проблем.

Я розуміла його.

— Стільки всього трапилося за день, що важко навіть зрозуміти, про що турбуватися насамперед.

— Про твого батька, кохання моє, треба турбуватися, — видихнув чоловік.

— Ти справді віриш, що... він підіслав мене вбити? - я не могла повірити в це.

— Лише якщо не вб'ють мене, — нагадав мені Деміан жорстокі слова.

— Але ж він сам видав мене заміж за тебе! Деміане, я нічого не розумію! Він не міг бажати мене вбити. Цей чоловік збрехав, обмовив мого батька... Я навіть не знаю... може його підіслали саме з цією метою, обдурити нас, змусити мене засумніватися в батьках?

— Твій батько десь поруч, Торі. Він знає про наше повернення до міста, йому доповіли про наші виходи у світ. Знає, що я повернувся.

— Деміане? - я стала перед ним, поклавши руки йому на груди і заглядаючи в обличчя, крізь темряву ночі. - Ти натякаєш, що... це він напав на тебе два роки тому?

— Ти помітила... що рани, отримані сьогодні мною, були такими ж, як після мого повернення? Ці люди... зі світу Хаосу, Торі.

— Але мій батько, - я завзято замотала головою, - не з його світу.

— Але люди, що напали на мене, тоді й зараз — з його.

Я не могла повірити у це. Батько ніколи б не посмів... наказати убити мене, свою рідну дочку!