Читати книгу - "Повстала з попелу, Делісія Леоні"

Я зробила кілька кроків, як раптом на мої плечі опустилися його руки, а на своїй шиї відчула його гарячі поцілунки. Він розгорнув мене до себе і знову вп'явся в губи жадібним, вимогливим, палким поцілунком.

Деміан зірвав із мене одяг і я лише подумки розпрощалася зі своєю новою сукнею. Адже все одно її безповоротно забруднила і порвала...

Його пристрасть передалася і мені. Я почала також зривати з нього одяг, правда,  несміливо та невпевнено. А згадавши про його рани, зупинилася.

— Деміане, твої рани...

— Забудь про них, моя брехунка, - почула я на свою адресу і не розуміла про що він, але й сил перепитувати не було. Він обережно підняв мою голову вгору за підборіддя, і вперше неквапливо, ніжно поцілував те місце, де я досі відчувала гостре лезо.

— Я ж питав тебе, чи ти ціла, дурненька, — він провів язиком по шкірі і я навіть затамувала подих від мурашок, що пробігли хребтом.

— Я… я ціла…

— Я відчуваю твій біль.

Він підняв мене вже абсолютно оголену і відніс на ліжко. Обережно поклав і сів поруч. Він узяв мою хвору праву ногу і провів по хворому місцю біля кісточки рукою. Біль моментально зник, але я не змогла вимовити жодного слова. Його гарячі поцілунки піднімалися все вище і вище моєю ніжкою. Я відкинулася на подушки і заплющила очі. Мені було мало цих поцілунків. Вони лише розпалювали в мені болісне полум'я.

Він довго цілував мої груди, його руки я відчувала скрізь на своєму тілі, ледь взагалі вже усвідомлюючи те, що відбувається.

— Деміане...

— Ти моя, Торі. Ніхто не торкнеться тебе. Ніхто не завдасть тобі шкоди. Більше ніколи. Присягаюсь... своїм життям.

Ніжний поцілунок переріс у щось чуттєвіше і п'янке, що зводило з розуму. Він не давав мені перепочинку, кожну секунду пестячи, цілуючи, доводячи мене... до нових відчуттів, яскравих, болісних спалахів у моєму тілі.

Прокинувшись, я виявила, що одна. Ліжко поряд було зім'яте, але Деміана не виявилося ні в кімнаті, ні у ванній. За вікном уже давно стемніло. Я відчула, як бурчить мій шлунок і зрозуміла, що ми не їли з самого ранку. Може, Деміан зголоднів, як і я?

Накинувши халат, я спустилася вниз. Слуги, здається, вже спали. Я пройшла на кухню і знайшла кілька яблук, пиріжків і цілий чайник ще неохолілого чаю. Приготувала тацю і пішла шукати Деміана. Насамперед попрямувала до його кабінету.

Двері виявилися відкритими. Він був не один. Я почула голос Ірен і зупинилася, прислухавшись до розмови.

— Хорт мертвий, Дем, - скорботним голосом промовила жінка. - Мені дуже шкода такої втрати. Він був добрим другом нашої родини.

— Так,  сумна звістка.

Утворилася пауза, а потім Ірен вимовила дивною інтонацією:

—  І все? Просто  «сумна звістка»?

— Я мушу журитися при тобі? Я надто сьогодні втомився, щоб грати на публіку, мамо, – трохи вловимим роздратованим голосом відповів чоловік.

— Невже всі ці смерті так на вас вплинули, що вам абсолютно стає начхати на смерті своїх близьких і друзів?

Відповіді від Деміана я не почула.

— І що сталося у дорозі? Мандрівник напав на вас? Ти був весь...

— Хто напав – уже вбитий. Не варто турбуватися, – перебив її чоловік.

— Ви щось дізналися про батьків... Вікторії?

— Вони зникли. Твої листи я знайшов у них удома.

— Зникли? – обережно поцікавилася жінка.

— Саме так.

— І що це може означати?

— Без поняття.

— Ти був у короля? Що він сказав щодо твого дурного вчинку? Що тепер із нею робити?

Я затамувала подих і притиснула руку до грудей. Адже я зовсім забула, що Деміан порушив наказ короля і все ж таки одружився. Цікаво, а чи він знає хто його дружина?

— Ти переживаєш за неї чи за перстень, який тепер у неї?

— Я боюся гніву короля, Дем.

— Він не впаде на твою голову, мамо.

— А Хаоса? – тихо спитала вона.

Деміан довго не відповідав.

— Мандрівники ж усі вбиті, нема чого боятися більше, - неупередженим тоном промовив він.

— Тоді хто убив Хорта? І хто напав на тебе і позбавив пам'яті, Дем? Ти раніше не був таким безвідповідальним, сину. Так, ти втратив пам'ять, але не розум. Але зараз ти поводишся так, наче... щось у тобі змінилося і я не можу вловити що саме.

— Може, розум повернув собі?

— Софі каже, що ти відмовився від неї. Вона була одним із сильніших твоїх джерел. До речі, я отримала листа й від Карін. Вона стривожена твоїми змінами. Ти відмовився і від неї теж?

Я почула тихий скрип, а потім кроки.

— Мені нема чого тепер вирушати в світ Хаосу, то навіщо мені їхня енергія? До того ж... давай не забувати, що я - одружений та енергії моєї дружини мені цілком достатньо.