Читати книгу - "Аеропорт, Артур Хейлі"

Третя новація — до якої закликають компанії, що займаються авіастрахуванням, — полягає в тому, щоби багаж пасажирів відкривали для перевірки перед польотом, так, як зараз це відбувається на митному контролі. Однак, Мел виснував: остання ідея має очевидні проблеми.

Необхідно серйозніше спостерігати, стверджував він, за дотриманням наявних законів, що забороняють проне­сення особистої зброї на комерційні авіалайнери. Також потрібно вивчити конструкцію літаків, беручи до уваги можливість диверсії, щоб літак міг краще переносити внутрішні вибухи. Одна з пропозицій у цьому питанні, яку також захищають компанії продажу страхування, — посилити внутрішню обшивку багажних відсіків, зробити її грубшою, ніж зараз, навіть ціною збільшення ваги та зниження доходу для авіакомпанії.

ФУЦА, зазначив Мел, дослідило авіастрахування в аеропортах і згодом виступило проти заборони його продажу. Мел глянув на Вернона Демереста, який досі пашів від гніву. Обоє знали, що «дослідження» ФУЦА — це болюча тема для пілотів авіакомпаній, оскільки його здійснював один з керівників страхової компанії — чоловік, що сам займається авіастрахуванням, — чия неупередженість під великим питанням.

Було ще кілька питань, згаданих у матеріалах страхової компанії, яких Мел іще не торкнувся, та він вирішив, що вже сказав достатньо. Крім того, деякі з решти аргументів були не такими переконливими. Він тепер навіть мав серйозні сумніви щодо поради про потовщення обшивки багажних відсіків, яку він озвучив кілька секунд тому. Кому має допомогти додаткова вага — пасажирами, авіакомпаніям чи здебільшого самим компаніям страхування перельотів? Але інші аргументи, подумав він, досить слушні.

— Отже, — підсумував Мел, — ми мусимо вирішити, чи варто нам, фактично через припущення, позбавляти громадськість служби, від якої люди, вочевидь, відмовлятися не бажають.

Коли Мел повернувся до свого місця, Мілдред Екермен коротко й підкреслено відповіла:

— Я б сказала, що ні. — Вона пронизала Вернона Демереста тріумфальним поглядом.

З мінімальною формальністю інші члени комісії погодилися, тоді оголосили перерву й облишили цю справу до обіду.

За дверима в коридорі Вернон Демерест уже очікував Мела.

— Привіт, Верноне! — Мел говорив швидко, бажаючи примиритися швидше, ніж його шваґер сам почне говорити. — Сподіваюся, без образ. Навіть друзі та родичі іноді розходяться у поглядах.

«Друзі», звісно, було перебільшенням. Мел Бейкерсфелд та Вернон Демерест ніколи особливо не любили один одного, незважаючи на шлюб Демереста з сестрою Мела, Сарою, і обоє чоловіків це знали; а останнім часом неприязнь переросла у відкриту ворожість.

— Ще й з якими, бляха, образами, — почав Демерест. Вершина його гніву вже минула, але погляд залишався лютим. Члени комісії, що виходили з кімнати засідань, з інтересом поглядали на них обох. Вони саме збиралися на ланч. За кілька хвилин Мел до них приєднається.

Демерест із презирством продовжив:

— Це все так легко для таких людей, як ти, — прибитих до землі, що вічно сидять за своїми столами та мають мізків не більше, ніж у пінгвіна. Якби літав так часто, як я, мав би інший погляд.

Мел відрізав:

— Я не завжди сидів за штурвалом робочого стола.

— Ой, та заради Бога! Не треба починати свою ветеранську херню. Ти на нульовій висоті; це видно з того, як ти мислиш. Якби хоч трохи піднявся, то побачив би цю справу зі страхуванням під таким кутом зору, як її бачить будь-який пілот, який себе поважає.

— Ти впевнений, що маєш на увазі того, хто себе поважає, а не обожнює? — Якщо Вернон так хоче словесної пере­палки, вирішив Мел, він її матиме. Зараз їх ніхто не чув. — Проблема більшості вас, пілотів, у тому, що ви настільки звикли вважати себе якимись напівбогами та небесними командирами, що почали думати, ніби й мізків у вас так неймовірно багато. Але якщо не брати до уваги якусь спеціалізацію, це не так. Інколи мені здається, що все решта у ваших головах сплуталося через довге сидіння в тому розрідженому повітрі, доки автопілоти роблять всю роботу. І коли хтось приходить зі своєю думкою, яка суперечить вашій, ви поводитеся як маленькі зіпсовані діти.

— Я не реагуватиму на все це, — сказав Демерест, — але якщо хтось тут і поводить себе по-дитячому, то це ти. До того ж ти нещирий.

— Верноне, послухай…

— Зі своєю думкою, ти сказав. — Демерест пирхнув з огидою. — Своя думка, хера з два! А поки говорив, то користувався інструкціями страхової компанії. Ти читав з них! Я сам бачив зі свого місця, і я точно знаю, бо сам маю копію. — Він кивнув на книжки й папери, які тримав у руках. — Тобі навіть не вистачило порядності або просто ти не запарився тим, щоб самому підготувати аргументи.

Мел почервонів. Шваґер підловив його. Йому варто було підготувати власні аргументи або принаймні адаптувати папери страхової компанії та передрукувати їх. Так, він був трохи зайнятішим протягом кількох днів перед засіданням, але це не виправдання.

— Одного дня ти про це шкодуватимеш, — сказав Вернон Демерест. — І коли це станеться, а я буду поруч, то сам тобі нагадаю про сьогодні. А до того часу мені навіть не хочеться тебе бачити без особливої на те причини.

Не встиг Мел щось відповісти, як його шваґер обернувся та зник.

Згадуючи про це тепер, коли він разом з Танею стояв у залі головного терміналу, Мел замислився — як уже відтоді бувало не раз, — чи не міг він розіграти сутичку з Верноном якось краще. Його не покидало неспокійне відчуття, що він повів себе зле. Мел досі не погоджувався зі шваґром; навіть зараз він не бачив причин