Читати книгу - "Невдячна іграшка"

– Ти нестерпний, Станіславе Максимовичу. Але дякую! Не підлизуйся і не вдавай, що не почув мене.

– Так, звичайно, дзвони. А де він? – дипломатично озивається Маєвський, як ні в чому не бувало.

– Тут, неподалік з домом. Ми так домовились.

– То нехай заїжджає у двір, я відкрию ворота. Не стовбичити ж йому там, на вулиці, а ти спокійно поснідаєш, не поспішаючи, – турботливо каже Маєвський. Здається сьогодні він аж горить бажанням мені догодити. Приємно.

Набираю Віталіка, ставлю перед фактом, що я ще не снідала, і йому доведеться зачекати. Віталік не проти. Стас відчиняє ворота, й новенька Toyota CAMRY зарулює на подвір'я. В той момент у мене виникає нав’язливе запитання: куди Станіслав подів ту свою Грабовську. Якщо вона поїхала кудись у справах, то чому він залишився вдома. Напевне це нормально для шлюбу за розрахунком, чи як? Можливо я перебільшую, фантазую занадто багато, доколупуюсь, але мені так хочеться, щоб він її не кохав. Тоді, можливо, колись, трохи згодом, як я підросту і стану, за його мірками дорослою, у мене все ж таки з'явиться шанс.

– Ну, привіт, моя дівчинко! Я так скучив за тобою, кохана моя, – Віталік на всіх парах прямує до мене з величезним букетом біло-рожевих троянд. Милий, кумедний, закоханий. Приймаю від нього букет, занурюючись носом у квіти, втягую їх п'янкий аромат на повні груди. Віталій обіймає мене, цілує потужно, пристрасно, по-дорослому з язиком, а я відповідаю на його порив так само з запалом, гаряче. Так солодко, так томливо, так млосно. Мурашки по тілу бігають наввипередки, метелик у животі невпинно росте. 

Розумію, я справді скучила за своїм хлопцем, хочеться ласки, справжньої, чоловічої ласки. А Віталік готовий мені її дати на відміну від Стаса.  Хоч, поки що, це лише поцілунки, обійми. Все у нас буде згодом. І нехай мене так потужно не зачепило тут, не тьохнуло всередині, але мені подобається цей хлопець, і я готова бути з ним, буду з ним. А ти, Станіславе Максимовичу чухай свого красивого носа за звичкою, як ти любиш, і дивися на нас. Так, ми цілуємося у тебе на очах… Чомусь мені здається, що тобі не зовсім байдуже. Ну от:

– Я чекаю тебе на кухні, Валю, твоя кава холоне, поквапся…