Читати книгу - "Божевільні емоції, Ірина Білик"

-Так чи ні?- запитує дівчинка. Вона вже на руках в Гліба та зацікавлено дивиться на це все.

-Ні!- відповідає мама. Я вперше в її очах бачу сльози? Та якусь дивну ненависть, але ще гірше розчарування… Холодна маска нарешті впала з її обличчя...

-Тоді чому ви так дивитеся одне на одного?- знову запитує, і вона наче читає мої думки. Єдине щонайбільше, що мене зацікавило, це чому вони так напружено поглядають одне на одного? Після почутих слів мати наче опеклася та швидко відвела погляд.

-Так, що ти тут робиш?- повторюю своє запитання та переводжу тему. Не розумію навіщо це зробила, але я не хотіла бачити сльози мами...

-Твоя мама до мене. Ми з нею вирішили попити кави та згадати молодість,- відповіла Дана Богданівна замість мами. Чекайте, згадати молодість?

-Згадати молодість? Ви що знайомі вже давно?- запитую здивовано. Коли я йшла сюди я зовсім не очікувала познайомитися з хрещеним Гліба, а головне зустріти тут матір.

-Ми знайомі зі студентських років. Можете пізніше приєднатися до нас, я вам наші фотографії покажу,- запропонувала жінка. Вона щиро усміхалася, що дуже здивувало не тільки мене, а й Гліба.

-Гаразд, мамо. Ми обов’язково прийдемо, якщо Кіра захоче,- він дивиться на мене і, я бачу легенькі вогники в очах. Цікавість мене просто розпирає, тому я киваю коханому та усміхаюся.

-Звісно ми прийдемо!- з ентузіазмом підтримала я. Потім мені в голову прийшла ідея, і я звернулася до чоловіка.- Максим Станіславович!

-Так?- він переводить погляд на мене.

-Ви ж не спішите?- запитую. Всі погляди спрямовані на мене, але особливо мене зацікавив погляд матері. Він був такий зляканий, що мені аж захотілося покопатися в її минулому. Відчуваю, що я багато чого ще не знаю.

-Ні. А що?- знову запитую чоловік. Він підозріло дивиться на мене наче хоче зрозуміти до чого я хилю.

-Ви не проти затриматися на кілька годин? Ми погуляємо та прийдемо, хочу поспілкуватися з вами. Хочу дізнатися більше про Гліба,- він кілька хвилин мовчить наче роздумує над моєю пропозицією.

-Гаразд, я все одно збирався залишитися тут на кілька днів,- відповів чоловік з усмішкою.

-Ми можемо йти? Я хочу зліпити сніговика!- викрикнула дівчинка в Гліба на руках. Хлопець усміхнувся і я також.

-Можемо, ангелятко,- відповів Гліб. Він подивився на мене та протягнув вільну руку.- Йдемо?

-Звичайно!- я вклала свою долонь в його і наші пальці переплелися.

    Ми попрощалися з батьками та батьком Єгора й пішли. Мія почала ворушитися на руках хлопця і він опустив її на землю. Дівчинка почала бігати та гратися зі снігом. Ми тим часом з глібом усміхалися та обіймалися. Через кілька хвилин Мія зачепилася та впала. Гліб одраз з'явився біля неї і я також. 

-Обережніше!- хлопець підбіг до сестри коли та впала в кучу снігу.- Ти можеш захворіти.

-Все гаразд, Глібе,- дівчинка вирвалася і знову побігла вперед. Хлопець підвівся та підійшов до мене.

-Кіро,- звернувся до мене хлопець. Він взяв мене за руку та притягнув ще ближче до себе.

-Що?

-Тобі не здалося, що нам щось не договорюють?- запитує гладячи мою спину.

-Здалося, і це тільки перша причина по якій я була згідна піти на чай. Мені здалося, що моя мати та твій хрещений знайомі, хоча приховують це,- сказала та подивилася йому в очі.

-Не тільки тобі, здається там ціла історія. І якщо ми хочемо дізнатися її, то потрібно копати з самого початку. Я постараюся щось дізнатися від батьків або хрещеного.

-Гаразд, тоді якщо ми нічого не дізнаємося за обідом, то я також постараюся дізнатися щось в бабусі або навіть тітки Агати. Колись мама була з ними близька.

-Ну ви йдете? Я вже голову сніговику зліпила!- промовила дівчинка. Ай справді, Мія вже зліпила голову.

-Йдемо, Мі,- звернулася до неї я. Дівчинка здивовано подивилася на мене, і я трішки напружилася, але потім дівчинка сором’язливо посміхнулася та не очікувано для всіх взяла мене за руку.

    Час який ми провели разом мені настільки сподобався, що я вже навіть роздумувала не йти на той обід. Але згодом ми все ж мусили йти, бо були всі в снігу. І я вже навіть чесно не відчувала пальців на ногах. Дівчинка також була вся червона, я навіть трішки злякалася за неї, бо не хотіла, щоб вона захворіла. Коли ми йшли Мія була вже дуже змучена тому прямо повисіла на Глібові. Підійшовши до будинку я відчинила двері та пропустила хлопця. Зайшовши я почала оглядатися та одночасно підійматися за коханим. Зайшовши на поверх батьків хлопцями нас зустрів на порозі батько Гліба. Він забрав дівчинку та запросив нас до будинку. Гліб допоміг мені роздягнутися та подав милі білі капці. Взявшись за руки ми попрямували на вітальню.

-Ви вже прийшли,- сказала підіймаючись мати Гліба. Вона пішла кудись та принесла тарілки зі столовим приладдям. За столом сидів Максим Станіславович, а мами вже не було… Чомусь з’явилося якесь розчарування чи що…

-Сідайте,- раптом прозвучав голос жінки зі спини. Обернувши голову я побачила матір, і раптом я відчула дивне полегшення. Сівши поряд ми з хлопцем перекинулися пошепки кількома словами та взялися за каву яку нам принесла моя мати.