Читати книгу - "Віддана, Марія Акулова"
- Жанр: Жіночий роман
- Автор: Марія Акулова
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Пролог
В'ячеслав
Сиджу у своєму пздц важливому суддівському кріслі і стежу, як по кабінету пересувається Салманов.
Насправді, коли я в'їхав в цей кабінет, крісло було інше. Але за порадою все того ж доброго друга, колишнього обласного прокурора, Айдара-бей Салманова, я привіз своє.
Тому що попереду – до дідька багато важливої роботи, а я звик до комфорту. І дупа моя теж у плані крісел перебірлива. А зручність для дупи, як відомо, завжди підвищує працездатність.
Та й до Салмана я звик прислухатися. Ставитися до нього можна по-різному (як і до мене), але дурні він не порадить.
Щоправда зараз Айдар робить щось дивне. Поклавши руку на серце, підбішує. У мене останнім часом було надто багато безсонних ночей і не найприємніших розмов.
Коли друг сказав, що заїде ближче до кінця робочого дня, я сподівався хоча б на віскі та пару викурених у вікно цигарок. Але натомість мені дісталося коротке привітання та рейд по кабінету.
Салманов веде рукою по рамі картини, яка, на відміну від крісла, дісталася мені у спадок. Стрьомна, як перелік ходок самого мого пам'ятного рецидивіста, який одержав врешті своє законне довічне.
Відсуває. Заглядає.
У мене вгору злітають брови, але питати нічого не поспішаю.
Друг залишає у спокої картину і йде по діагоналі до мого столу. Веде пальцями під стільницею. Дивиться байдуже на мій пис… Обличчя моє.
Після столу Айдар наближається до вікна, я проводжу його поглядом, повернувши голову.
Він недовго дивиться вниз колодязя внутрішнього дворика, потім на мене. Я відсуваю ящик і дістаю пачку сигарет. Кривиться і коротко мотає головою. Він періодично кидає під впливом дружини та дочок. Я не одружений. Можу собі дозволити.
– Вікно відчини.
Прошу, підпалюючи сигарету під клацання ручки не найновішого вікна. Затягуюся і випускаю дим над головою.
Життя за чітким регламентом, присвяченість м-м-м… «вищій місії» та непозбувний тягар обов'язку, насправді, стомлюють.
Не скажу, що не виводжу, але іноді хочеться послати все і зірватися.
Хочеться, але ніколи. Мій максимум – сигарети, алкоголь, секс, сон. Все дозовано.
Життя зараз сильно відрізняється від того, яке я вів у свої двадцять. Хоча це й зрозуміло. Тупо було б дожити до тридцяти і не змінити пріоритети.
Мій – влада. І крихта справедливості.
– У твоєму оточенні щур, Тарнавський.
Айдар все ж теж тягнеться за сигаретою, забирає в мене запальничку. Дає можливість перетравити інформацію.
Не можу сказати, що шокований. Погоджуючись на крісло судді, розумів, що попереду багато лайна, але вляпатись у нього не планував.
Але й під сумнів слова Айдара ставити особливий привод немає.
Твою роботу високо оцінили, Слав. Ваша йобана честь.
– Звідки знаєш? – Запитую в Айдара, хоч за поглядом і так ясно: із надійних джерел.
Спостерігаю, як друг видихає дим у вікно, і починаю мізкувати…
– Подумай, хто це може бути, Слав. Не виключай нікого.
Киваю.
– Трахаєш зараз кого? – В реальність повертає начебто закономірне питання, але я у відповідь очі закочую.
– Мені ж не вісімнадцять, Дар. Мінетом з мене ніхуя не витягнеш.
Друг посміхається.
Так, можливо, я занадто самовпевнений, але відразу когось запідозрити важко.
– Тоді думай, Слав. І будь обережним. Церемонитися з тобою не будуть. Хочуть швидко все вирішити. Розмови з тобою не спрацювали.
– Ну що ж… Буває. Може дійсно краще б мінетами спробували.
Салманов хмикає. Я – у відповідь.
У кабінеті цілком може стояти прослушка. Я в принципі живу з усвідомленням того, що кожне моє слово можуть почути і застосувати проти мене. Навчився ходити на межі без завалів.
Але щур – це трохи інше. Щур – це про відданість та зраду. Моїх тригерах.
Хто щур, Слав?
Роблю нову затяжку. Випускаю дим, піднявши голову.
Зглитую, кадик смикається. Погляд злітає до дверей.
Після трьох обережних ударів вони повільно відкриваються.
У кабінет мишкою юркає моя нова помічниця. Мила дівчина Юля. Двадцять два. Найкраща студентка свого курсу. Чесна. Начебто. Розумна. Начебто.
Сподобалася мені… Сильно.
Вона тримає в руках тацю з кавою і прямує до столу, опустивши очі.
Салманов сканує її поглядом, а я починаю згадувати, як так вийшло, що я її взяв.
Хто щур, Слав? Думай, хто щур.
_________________________
Друзі, вітаю у новинці!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Віддана, Марія Акулова», після закриття браузера.